Відьомська гімназія

18 Євдокія

Гормони, мітка, магія – все спаялось в гримучу суміш. Я просто втратила себе в обіймах Азара. І якби не його холодна, як лід, витримка, то сталось би моє гріхопадіння прямо на класному столі.

Але чоловік м’яко відштовхнув мене від свого тіла.

- Тримайся, - осмикуючи пальці від мене видихнув ректор. – Всього кілька днів.

Я кивнула і вискочила з класу. По краю прірви ходимо. Залишається сподіватись лише на те, що у цього чоловіка залізна витримка. І це ж мене і злило. Ніби якась частина мене марнославно прагнула причарувати ректора.

Я ж пам’ятаю нашу першу зустріч. Пиріжки і посмішка на його обличчі. Тоді він не тримався так, ніби його серце витесане з граніту. Що змінилось, чорт забирай?

Я з передсердя топнула ногою. Льодяна бурулька, от він хто.

Від нової порції люті мене відволік Атанасій, що матеріалізувався поруч. Смикнув за спідницю.

- Чого вклякла?  - не дуже ввічливо запитав чорт. – Переставляй ніжки, бо всю вечерю як сомнамбула простоїш.

Я стрепенулась, перехопила зручніше сумку з зошитами та книжками, і полетіла в їдальню. Там було вже майже порожньо, мляво доїдали деякі дівчата, що припізнились як і я.

Я ухопила свою порцію, але відійти від роздачі не встигла. Налетіла на когось, таця загрозливо захиталась в моїх руках, і перевернулась.

- Незграба, - зло сказала дівчина, що підійшла до мене впритул. - В хмарах витаєш?

- Ти зіпсувала Елі уніформу, - поспішали до нас Марія фон Тросков. – Я буду скаржитись.

До парочки підійшли ще дві дівчини із свити Марії, і мене просто оточили з усіх боків.

- Що на неї скаржитись, - відповіла Еля. – За патли відтаскати, паршивку.

- Ви самі це підлаштували, - обурилась я. На сукню Елі упало лише кілька крапель густого супу. Більша його частина була на моєму одязі і підлозі.

Свіже роздратування, що ледве вляглось після спілкування з ректором шукало вихід. І дівчата просто не розуміли, як же невдало вони підійшли до мене з своїми претензіями.

- На вулицю. – прошипіла Еля. І смикнула мене за рукав. – Поговоримо з тобою, як слід, цаца.

- А і пішли, - я вчепилась в ремінець сумки, тамуючи пожежу в грудях.

Дівчата загалділи, підбадьорюючи одна одну, і кидаючи в мій бік жартики. Напевно що були впевнені в своїй перевазі. Та і я була впевнена, що мені зараз перепаде. Але відступати неочікувано не хотіла. Сила, яка дрімала в мені все життя раптом прохала виходу.

Я була як п’яна. Кураж і злість сплітались в одне ціле, і від нетерпіння аж долоні свербіли.

Дівчата не помітили, що руки у мене потрохи починають сяяти. Ці сплески емоцій мали б мене налякати. Така поведінка не моя. Але часу подумати у мене не було.

Ми вийшли в прохолодне повітря, і мене оточили з усіх боків, потягнули  в закуток до теплиць. Хтось штовхнув в спину, так що я ледве втримала рівновагу, вхопилась рукою за стіну, залишаючи на цегляній кладці сліди сажі.

Різко розвернулася до кривдниць.

Еля без попередження ударила мене в груди хвилею сили, так що у мене вибило дух.

- Вертихвістка, - крикнула Марія. – Блудниця...

У відповідь я вдарила інстинктивно. З пальців зірвались іскри і осіли на одязі Елі, уніформа дівчини затлілась. Але вона цього не помітила, приміряючись до того, аби вдрати мене знову. Я чекати не стала. Не знаю, як вони тут плетуть закляття, як воно відбувається, але я просто з усіх сил захотіла, аби мерзенна дівчина перетворилась на жабу, з рук зірвався черговий сніп іскор, і дівчата перелякано залящали.

У мене запаморочилось в голові від цих криків, і я відчула що втрачаю зв’язок з реальністю. Ноги підігнулись. Обперлась об стіну, приречено чекаючи чергового удару.

Та його не настало.

- Що тут відбувається? – холодний голос ректора вдарив по нервах, повертаючи мені бадьорість.

- Косач перетворила Елю на жабу, - заголосила фон Тросокв. – Облила її супом, а потім ще і ось, - і Марія схлипнула, слідом за нею заревіли і інші дівчата. Миттю вони перетворились із нападаючих в розгублених жертв. – Ми намагались її зупинити. Але в неї як демон вселився...Я татові нажаліюсь...

- Замовкли всі, - пас рукою, і дівчата подавились риданнями. Замовкли. Я злякано підвела погляд до Азара. Що зараз буде? – Євдокія, може ви поясните що сталось?

- Я не знаю, - неслухняними губами прошепотіла я. – Я не хотіла...

І сповзла по стіночці на землю. Ноги просто відмовились мене тримати.

- Всім розійтись, - скомандував ректор до дівчат. – І гукніть суди Донну, - додав в спину дівчатам ректор. Схилився до купи одягу. Та витягнув звідти велетенську жабу. Розміром як добру курку так точно. І це що  я її так? Я гикнула від переляку.

Жаба незадоволено заквакала в руках Азара.  І спробувала вирватись. Довелось Холодному дуже неввічливо притиснути Ельку, щоб не пручалась.

- Фі, - до нас підійшла руда вчителька латини. – Захарович, де ти роздобув цю потвору? – вона прискіпливо оглянула бородавчасту шкіру Ельки.

- Розчаклуй її, - Азар простягнув Ельку відьмі. Але Донна не поспішала брати жабу в руки. Замість того подивилась на мене. – А що з ученицею?

- Виснаження. Виплеск напевно був на емоційному рівні, - пояснив Азар. – Забери ти вже цю жабу, я відведу Косач до Глафіри. Треба їй щось укріплююче.

Донна Мисливська зітхнула, і закусила красиву губку.

- Будете мені винні, пане ректор, - лукаво усміхаючись сказала жінка. І нарешті взялась за Ельку. – Бе, - не втрималась жінка. – abominatio.

- Не видумуй, - Азар підступився до мене, і легко узяв на руки. Я блаженно втягнула легенями його запах, і примружила очі. Все стало таким неважливим. Я була нарешіт в безпеці. – Евдокія, що сталось? Ти напала на них? - схилився до мого вуха чоловік. У мене вкрились мурахами ноги і шия. Тепле повітря лоскоталао шкіру.

-  Захищалась, - пролепетала я. – Я не знала, що з Елею станеться таке.

Глибше вдихнула і скривилась від різкого болю в грудях.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше