Відомство мертвих душ. Тіло без душі

Розділ 1.

 

В році 43 до заснування Вільхферму, об’єднані війська Ебігарду і Мірвону напали на Священне Королівство Ліру. За три роки Ліра була завойована повністю, її територія розділена між загарбниками, а населення почали безжально винищувати.

Біженці з Ліри знайшли притулок в Окті, єдиному на той час королівстві, яке погодилося прийняти нелюдів на своїй території.

У вдячність за це один із старших жреців Ліри поділився з королем Окти таємницею переселення душ. Так і було засноване Відомство мертвих, — як його прозвали в народі, — душ.

Минуло майже п’ятсот років, а цю історію знав практично кожен працівник Відомства, і Андрея винятком не була. Робота їй подобалась: дружній колектив, висока зарплата, добрий начальник. Дещо лякав Глава Відомства, але його боялися усі. Лірієць вмів навести жаху, хоч і був ще зовсім молодим.

Відпрацювавши три роки у в’язниці «Останній притулок», де доживали свої останні дні смертники, Андрея ніяк натішитися не могла на нову роботу. І ентузіазму в ній було – хоч відбавляй. А надто після того як стала секретарем сіда Мерина.

Не втратила вона запалу і тоді, коли Главу їхнього Відомства несподівано арештували – саме її начальник був першим кандидатом у списку на підвищення.

Окрилена перспективами, що відкрилися перед нею, Андрея настільки захопилася підготовкою до вступу в нову посаду свого керівника, що зовсім забула про сон і відпочинок.

Вона навіть не сумнівалася в тому, що сід Мерин візьме її з собою. За п’ять років роботи разом у них склалися досить теплі і приязні стосунки, а тому вона дочекатися не могла свого підвищення, і всяко намагалася вислужитися перед начальством.

В той день, Андрея як і завжди прийшла раніше, щоб прибрати в кабінеті начальника, замінити квіти в вазах і провітрити приміщення. Ще десять років тому їй і на думку не спало би так надриватися заради роботи. Зараз же вона навчилася цінувати кожну копійку, і прекрасно розуміла, що нічого в цьому світі не можна досягнути без наполегливої праці. Принаймні не таким простакам, як вона.

Була це нещаслива випадковість, чи підступний хід богів долі, вона не знала. Згубним для неї стало падіння ручки – вона її зіштовхнула, протираючи стіл, а коли нахилилася, щоб підняти, в кабінет увійшов її начальник в супроводі секретаря колишнього Глави Відомства.

Далі усе відбувалося блискавично. Десять секунд, дві фрази, і її доля була вирішена. І все можливо минулося б, якби вона не впустила від несподіванки злощасну ручку.

Видавши себе, Андрея уже навіть втекти не змогла. Та й сенсу у втечі не бачила. Вона одна проти двох магів, сміх та й тільки. Їм навіть видимих зусиль докладати не довелось, просто змахнули рукою, і прокинулась вона уже через декілька годин у холодному сирому підвалі, непорушна і німа.

До останнього вона вірила в те, що це просто сон – кошмар і тільки. Усі сумніви розвіялися з першим порізом.

Коли її понівечену і закривавлену, нарешті відв’язали від лабораторного столу, вона уже нічого не бачила. Вона навіть не знала, де знаходиться, тільки відчувала, як життя капля за каплею покидає її тіло.

І все ж вона хотіла жити. Але ще більше – поквитатися зі своїми кривдниками, а тому, її пальці самі наосліп почали виводити на зап’ясті підглянутий на плакаті символ. Клеймо смертника. Щоправда, вона точно знала, лірієць ніяк не був причетним до того в чому його звинувачували.

Звичайно, шанси, що їй вдасться його звільнити невисокі. А навіть якщо вдасться, він навряд чи зможе їй допомогти, все ж лірійці не володіють магією зцілення.

Та й скільки часу минуло з її зникнення, вона не знала, врешті, його могли уже давно стратити.

На мить Андрея навіть дихати перестала, здавалося, остання надія вислизає з рук, але, опанувавши себе, продовжила виводити неслухняними пальцями символ на зап’ясті. І в якусь мить руку обпалило невидимим вогнем.

Ось воно. Так і має відчуватися клеймо смертника? Маги часто розповідали їй про це в стінах в’язниці. Облік поручителів вівся з давних-давен. Це служило додатковою гарантією їхньої безпеки, а тому маги, особливо ті, що часто виступали поручителями, радо повідомляли свої особисті дані. А, оскільки, за списки в «Останньому притулку» відповідала Андрея, записувати все доводилося саме їй. Вона тоді була ще молодою і привабливою, а тому чоловіки радо розповідали їй свої історії… 

Кров наповнила рота за мить до того, як поряд щось зашаруділо.

— В такому стані помістити на своє тіло клеймо смертника, ти, схоже, була у відчаї…

Знайомий голос викликав і полегшення, і страх. Тепер, коли він відгукнувся на її поклик, Андрея згадала як боялася його раніше і відчула, мимоволі, як прискорюється від страху серцебиття.

— Що? Не можеш говорити? — холодні пальці несподівано торкнулися її підборіддя, і вона різко відсахнулася від страху. — І що мені з тобою робити? — запитав невидимий для неї лірієць і тяжко зітхнув, а наступної миті усе зникло.

Звуки, запахи, відчуття… Зник біль, якого, здавалося, вона уже ніколи не зможе позбутися. Темрява стала теплою і затишною. Їй зробилося так спокійно.

А тоді, несподівано, в її затишне укриття вдерся дикий холод. Тіло її вигнулось, забилося в безболісних судорогах, очі широко розплющились і засльозилися від яскравого світла. Вона декілька хвилин безрезультатно намагалася вдихнути, аж доки не зрозуміла, що тіло просто її не слухається, і щойно вона перестала панікувати, усе припинилося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше