Відомство мертвих душ. Тіло без душі

Розділ 3

«Вставай»

Вона не була впевнена: був це чужий голос, чи її власні думки, але розплющила очі і сіла на ліжку. Озирнувшись довкола, завмерла. Все було як в тумані. В голові паморочилось, а зображення перед очима увесь час розмивалося, і важко було сконцентруватися на чомусь одному.

«Вставай»

І наче слухняна маріонетка вона підвелася. Холод одразу ж оточив її з усіх сторін. Вона ще більше розгубилася, і відчула, тільки, що повинна йти.

Вона не знала чому і не розуміла куди, але повільно вийшла з кімнати, погойдуючись з боку в бік, і, відчуваючи, як її тіло омиває невидимий вітерець. Сухе листя захрумтіло під босими ногами, але вона не звернула на це уваги.

Погойдуючись і не припиняючи тремтіти, вийшла повільно на вулицю і примружилась від яскравого світла. Наче декілька днів не виходила надвір. Але, навіть так, вона не припиняла іти.

Наче хтось зачарував її: спотикаючись і падаючи, вона повільно спускалася вузькою стежиною, незважаючи на каміння і чагарники, не помічаючи закривавлених слідів, не відчуваючи нічого крім холоду.

Зрештою, стежина вивела її на дорогу. Рідкісні мандрівники проводжали її настороженими поглядами, перешіптувалися у неї за спиною, а деякі і лякали басовитими голосами і хижими поглядами.

Було щось, але вона забула що… Болото чавкало під ногами, дрібні камінці, приставали до стоп. Вона продовжувала іти.

Перші будинки викликали в ній нетерпіння. Вона не знала звідки це взялося. Наче щось повинно було трапитись, і тепер уже вона проводжала розгубленими поглядами прохожих. З надією шукала щось знайоме, але при цьому не припиняла йти.

Вулиці ставали все більш людними. Усюди гомоніли люди, і вона зрідка здригалася, коли хтось підвищував голос поряд з нею.

Ринок… Невдовзі вона зрозуміла, що потрапила на ринок. Запах випічки привернув її увагу, і в животі забурчало. Вона обійняла себе руками і з надією озирнулась довкола, але ще більше розгубилася.

Вона не знала, що тут робить. Не знала чому. І страх пробрався в її душу холодними щупальцями. Хтось врізався в неї, і вона від несподіванки впала. Чоловік одразу ж обернувся до неї обличчям і, змірявши її гидливим поглядом, сплюнув на землю.

— Дивись куди преш! Розвелося жебраків!..

Несподівано він побілів і відступив на крок, наче побачив щось моторошне в її очах, після чого і зовсім розвернувся і побіг.

Дівчина затремтіла сильніше і, підтягнувши коліна до грудей, обійняла себе руками. Люди продовжували проходити повз, не звертаючи на неї уваги. Деякі і зовсім не цуралися штовхати її ногами і обзивати нехорошими словами.

Її страх ріс в геометричній прогресії. Вона почувалася розгубленою і беззахисною перед натовпом. Її лякало уже те, де вона знаходилася, і що з нею відбувалося.

Здавалося, ціла вічність минула, перш ніж її плеча торкнулася тепла долоня. Дівчина здригнулася усім тілом і несвідомо відповзла, прикриваючи руками голову.

— Аніка? — з недовірою покликали зверху. — Ніка! — уже впевнено прокричала дівчина, щойно вона сторожко подивилася на неї. — В ім’я всіх святих, де ти була?!

І, незважаючи на бруд і запах, дівчина підняла її з землі і міцно обійняла, наче вони були колись добрими подругами.

— Повірити не можу, — прошепотіла приголомшлено вона. — Я думала, що більше ніколи тебе не побачу.

Відсторонившись, незнайомка обхопила долонями обличчя дівчини, оглянула її уважно, і на її очах виступили сльози.

Вона була не дуже високою, і мала зовсім юний вигляд. Біляве кучеряве волосся спадало до пліч. А світлі блакитні очі випромінювали тепло і доброту. Косметикою дівчина, схоже, не користувалася: з такої відстані легко можна було роздивитися і маленьку родимку під її лівим оком, і усі веснянки на її носі. Але скільки б вона не вдивлялася в обличчя незнайомки, знайомих рис в ньому не знаходила взагалі.

— Як же ти схудла. І волосся. Що з ним? Коли ти розчісувалася востаннє? А це? Що з твоїми ногами? Де твоє взуття?

Вона розгублено подивилася вниз на свої брудні і поранені ноги і чи не вперше за увесь цей час відчула пекучий біль в стопах.

— Ніка… — уже мало не ридала незнайомка. — Як же так?

— Ви… — вона запнулася, бо навіть цей голос, її власний голос, звучав для неї неправильно. — Ви мене знаєте?

Дівчина окинула її розгубленим поглядом, а тоді, усвідомивши її слова, прикрила приголомшлено долонею рота.

 

****

 

Демоноборцям Відомства мертвих душ жилось нелегко. Здавалося б, що в цьому може бути складного – знайти і знищити злого духа? Жителів Окти змалку навчали, як боротися з потойбічними сутностями.

Але звичайні люди не розуміли: усі злі духи колись були чистими і невинними. Просто щось устримувало їх у цьому світі. І не важливо, що саме служило якорем, з часом ці душі втрачали людяність.

Частіше за все вони не пам’ятали нічого зі свого смертного життя, від чого страждали ще більше. А ті, хто пам’ятав, часто оберталися демонами раніше за побратимів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше