Розділ 3. Світло олійної лампи

Це зайняло понад дві години. Дві години, протягом яких Доріан Бладблек обшукував кожного, хто був присутній у храмі! Перш ніж розвести руками та повідомити, що всі вільні. І лише тоді ті з присутніх, хто після такого не розбігся по хатах, рушили з похоронною процесією на цвинтар, де багатостраждальне тіло Браяна Рейнера нарешті було віддано землі.

— Сподіваюся, ви задоволені? — прошипіла я, коли повернувшись додому, побачила біля входу до моїх покоїв чортового Чорного герцога.

— Не сказав би, — зітхнув він. — На жаль, з обшуком присутніх на церемонії я не зумів отримати всю інформацію, яку хотів би.

— Проте, як мінімум, ви повинні почати підозрювати, що це не я сама намагалася себе вбити. І зробити геніальний висновок: той, хто хотів прибрати мене, і вбивця мого чоловіка — одна особа.

— Хто знає, — ніби знущаючись, хмикнув він. — Якби хтось справді хотів вашої смерті, то зробив би це тихо — як із вашим чоловіком. А цей інцидент у храмі… виглядав швидше як вистава. І я навіть не ризикну з повною впевненістю заявити, чи не було метою цієї показухи… скажімо так, відвести мої думки від головного підозрюваного, — протягнув він, вельми не двозначно на мене подивившись.

Ледве утримавшись від того, щоб дати йому ляпас, я пройшла повз, у свої покої, і зачинила за собою двері.

Ні, однозначно, з таким слідчим мене кинуть за ґрати, навіть якщо справжній вбивця заявиться зі щиросердечним зізнанням, принісши з собою всі докази, що підтверджують його провину. Отже…

Отже, треба спробувати хоч щось з'ясувати самій.

І для початку…

Так, кабінет Браяна вже обшукували. Проте мені про результати обшуків не повідомлялося. Тож навідатися туди однозначно варто.

Почекавши кілька годин — поки Доріан точно піде подалі від моїх дверей, а всі слуги заснуть, я, переодягнувшись за цей час у зручнішу сукню, тихо вийшла в коридори і попрямувала в бік кабінету покійного чоловіка.

Навіть дивно. Я жила в цьому замку вже три роки, але ще жодного разу не гуляла його коридорами вночі. І зараз він справді здавався мені якимсь іншим. Немов тіні, які відкидало на стінах слабке світло олійної лампи в моїй руці, вдихали в них якусь особливу, похмуру форму життя. А стукіт підборів від моїх кроків був ритмічним серцебиттям старовинного замку, що уважно стежив за мною кожним каменем своєї кладки.

І ось вони були переді мною. Добре мені знайомі важкі двері з різьбленого дерева. Мені багато разів доводилося стояти перед ними, перш ніж увійти всередину на запрошення чоловіка. Але зараз я вторгалася туди особисто, без запрошення.

Як та, хто сама стала повноправною господаркою цього кабінету. І всього цього замку.

Зробивши глибокий подих, я поклала руку на ручку дверей, порахувала до десяти і ввійшла всередину.

Тут усе залишалося, як і раніше. Навіть обшук, проведений Чорним герцогом, здавалося, не потривожив жодної порошинки. Неначе він, прагнучи зберегти первозданну картину, ретельно клав на місце кожен предмет після того, як брав його в руки, щоб оглянути.

Цікаво, чи можу я знайти тут те, що він не знайшов?

Повільно видихнувши, я розпочала пошуки, одна за одною відкриваючи кожну скриньку столу, оглядаючи кожну полицю. І пробігаючись поглядом по всіх паперах, які потрапляли мені до рук.

Аж раптом здригнулася: рипнувши, двері кабінету відчинилися!

— Так-так, я бачу, високоповажній леді Скарлет Рейнер цієї ночі не спиться? — протягнув Доріан Бладблек, показавшись у двері з темряви коридору.

Прокляття!

— Так, є таке, — промовила я, даремно намагаючись зберігати рівний голос.

— І чому ж ви вирішили марнувати своє безсоння саме тут? — лукаво поцікавився він, і зачинивши двері, повільно рушив у мій бік.

— Це вас не стосується!

— Навпаки, — чоловік знизав плечима, дивлячись на мене хижим поглядом. — Не забувайте, леді Рейнер, я розслідую вбивство вашого чоловіка, а це його кабінет. Місце, в якому можуть бути ключі до розгадки, здатні підказати, хто ж і чому вирішив вбити його. І будь-яка особа, яка може знищити ці ключі... до неї будуть питання.

— Хіба ви вже не оглянули тут усе вздовж і впоперек? — прошипіла я, схрещуючи з ним погляди.

— Звичайно ж оглянув, — знизав плечима Доріан, підійшовши до мене впритул. — Тільки ви ж знаєте, що навіть від найпильнішого погляду щось завжди може приховатись. І поки я не впевнений на всі мільйон відсотків, що в цьому кабінеті від мене не залишилося жодного секрету, він продовжуватиме складати інтерес до слідства.

— Тобто, великий Доріан Бладблек, знаменитий голова королівської внутрішньої поліції, хоче сказати, ніби… його пильне око могло щось недогледіти? — з викликом посміхнулася я, дивлячись йому прямо в очі.

— На жаль, нічий погляд не досконалий, леді Рейнер. Навіть мій, — випалив він, підчепивши пальцями моє підборіддя. І утримуючи його, буквально змушував дивитися собі у вічі, не дозволяючи відвести погляд. — Коли ж справа така складна і заплутана, а покійний залишив безліч паперів… на їхнє вивчення потрібно значно більше часу, ніж кілька днів.

— І ви таким чином хочете сказати, що збираєтеся ще довго переривати все в кабінеті мого чоловіка, тим самим не даючи мені повністю перейняти його справи, якими тепер, як нова повноправна господиня, маю займатися? — прошипіла я, навіть не думаючи відводити погляд.