Глава 3. 1958. Натан.

  Все місто стояло на вухах. Принаймні молодь. У Генрі, сина мера, день народження. Йому виповнюється двадцять років. Намічається найбільша в цьому році вечірка. Орендований цілий гостьовий будинок на березі моря. З басейном. Запрошено, таке відчуття, пів міста.

  Я теж запрошена. Ми з Генрі відмінно знаємо один одного з дитинства. Коли ми були маленькими, наші сім'ї жили поряд, а наші батьки дружили. Це потім батько Генрі піднявся на своїх авто-мото майстернях, пішов по партійній лінії та зрештою став мером.

 Я не дуже хотіла йти, але мої батьки й чути нічого не хотіли.

  — Що за дурниці? Там буде цвіт молоді нашого міста. Завжди треба думати про майбутнє, заводити й підтримувати потрібні знайомства, — пояснювала мені мама. — Ти думаєш, як нам вдалося отримати землю під магазини в таких хороших місцях? Ти пригадай, де знаходиться наш перший магазин? Ото ж бо й воно! А як Робі, батько Генрі, став мером, так і нам удача посміхнулася! Не вигадуй! Одягайся! Батько тебе відвезе і забере.

  Коли я приїхала, вечірка вже була в самому розпалі. Щосили гриміла музика. Народ уже був напідпитку. Ще б! Столи ломилися від закусок і соків з лимонадами. На невеликих столах трохи збоку стояли пиво, вино, шампанське і щось міцніше для дорослих, яких я тут не помітила. Хоча, що я — поліція моралі, щоб документи у всіх перевіряти.

   Я намагалася у цьому бедламі знайти іменинника, але натрапила на те, що просто прибило мене до місця. Перша красуня нашого містечка, "неперевершена" Софі всім своїм видатним бюстом притулилася до Натана і просто танула в його обіймах. Він щось нашіптував їй на вушко, вона щасливо сміялася і притискалися все сильніше. Раптом залунала моя улюблена романтична пісня.

  Він взяв її за талію, і вони пішли танцювати.

  "Змусь мене тремтіти від захвату.

Дай мені знати з самого початку, хто я для тебе. "  

  Тісно притулившись один до одного, вони просто погойдувалися в такт музиці.

"Коли ти поруч,

Всі мої турботи зникають,

Кохана, ти — все, заради чого я живу "

  Це було зовсім не так, як танцюємо ми з Тоні. Це було примітивно. Але я не могла відвести від них погляд. Мені було дуже боляче, але я дивилася.

"Будь ласка, будь моєю!

Ніколи не залишай мене,

Адже я вмираю кожен раз, коли ми порізно,

Я хочу тебе, мені потрібна ти, я люблю тебе

Всім серцем."

  Під звуки моєї улюбленої пісні, яку я заслухала до дірок, мріючи про нього, Натан став цілувати Софі. Ніжно і пристрасно.

  Я не можу передати, що зі мною стало. Мені хотілося підскочити до неї, схопити її за волосся, відтягнути від нього якомога далі й ... забити її ногами! Мені досі соромно за ті почуття! Просто мені було боляче і прикро.

  Розум там щось намагався зробити, привести мене до тями, але мої емоції були настільки сильні, що у нього не було ні шансу. У якийсь момент я ніби почула голос Меггі у себе в голові: "Уяви, що з тобою буде кожен раз, коли на сімейних святах ти будеш бачити Натана з його дружиною?"

  Я вже зробила крок в їхній бік, коли чиїсь руки обняли мене за талію.

  — Привіт, красуне! — почула я занадто бадьорий чоловічий голос.

 Хлопець притиснув мене до себе і поцілував кудись в шию. Я повернула голову, намагаючись роздивитися, хто це. Але мене вже розвернули на 180 °.

  Це був Генрі. Він був уже добряче напідпитку, але поки веселим безтурботним хмелем.

  — Я вже подумав, ти не приїдеш. Навіть уже встиг образитись.

  — Привіт, Генрі! З Днем народження! Вибач за запізнення! Багато роботи, — я вручила йому подарунок.

  Після кількох загальних фраз Генрі сказав:

  — Я дуже радий, що ти змогла прийти! Прошу, будь моєю почесною гостею. Дозволь спершу принести тобі випити.

  Я озирнулася на Натана з Софі. Вони кудись зникли. Неважко здогадатися куди! Я подумала, що це зовсім непогана думка — напитися до півсмерті. Може стане легше.

  — Так, звичайно! Дякую! — посміхнулася я йому.

  Спочатку було шампанське, потім вино. Потім пиво і сік ... з чимось. Я відчула, як спалахнуло моє обличчя. Мене буквально кинуло в жар. Генрі став поглядати на мене з побоюванням.

 — Спробуй ці тарталетки. Дуже смачні!

  — Дякую, не хочу! Принеси-но краще мені ще випити! Бажано щось міцніше!

  — Ого! А ти впевнена, що тобі не буде погано? Навіщо ж нам такий фінал?

  — Мені буде добре! Не треба нервувати! Тобі ніззя! Ти ж імем… Іменімінік! Іменинник, ось!

  Він засміявся п'яним сміхом, ще раз глянув на мене. Я йому показала, що я ОК і він пішов за випивкою.

  Голова злегка паморочилася. Було відчуття якоїсь невизначеності. Хотілося сісти, а краще лягти. Я злегка похитнулася і відчула, як чиїсь міцні гарячі руки підхопили мене.

  — Якого біса ти твориш? — гнівний голос у мене десь над головою.