Глава 4. 1958. Натан.

  Після цього ганебного випадку ми якийсь час не бачилися. Мені було страшно соромно. Особливо з огляду на той факт, що все це неподобство відбувалося на очах у великої кількості людей. Навіть до Меггі дійшли чутки про мою п'яну витівку.

  — Ну, ти, подруго, там запалила! Молодець! Ти там по п'яному ділу Натану хоч в коханні не зізналася?

  — Начебто, ні. Я просто не все пам'ятаю. Хоча воліла б забути все к бісам собачим, — понуро сказала я. — Облишмо говорити про це!

  — Як скажеш, Еббі! Що думаєш далі робити?

  — Нічого, — знизала плечима я. — Буду чекати повернення Тоні.

  — Геніально! — посміхнулася подруга. — До речі, як він там?

  — Ти знаєш, раніше він дзвонив мало не щодня. Потім все рідше. Зараз майже не дзвонить. Каже, дуже зайнятий. Вони вчаться практикуючи й зараз ставлять якусь грандіозну постановку. Каже, навіть поспати немає часу.

  — Ну, ну!

*******

  Минуло кілька тижнів. Настав липень. Тоні дзвонив у кращому випадку раз на тиждень. Натан не з'являвся зовсім. Спочатку мене це тішило. Потім я почала дико сумувати за ним. Було геть нудно. І коли вже хотіла щось вигадати, щоб побачити його, ми випадково зустрілися на набережній.

   — Привіт, п'яничко! — весело сказав він.

  Гіршого вітання не придумаєш! Я ж бо сподівалася, що він вже призабув це страмовисько.

  — Не називай мене так! Я, взагалі-то, не п'ю!

  — Пробач! Не хотів тебе образити.

  — Менше з тим! Це ти мені вибач! Наговорила тобі всяких дурниць. Це все Генрі!

  — Ну, так! Певно! — задумливо сказав Натан. Потім додав: — Забудь про це! З ким не буває! Як ти, взагалі?

  — Нормально. А ти? Як там... Софі? — запитала я його і відразу прикусила язика. Що я за дурепа?! Навіщо я про неї запитала?!

  — Все добре, дякую! — посміхнувся він мені лишень очима. Помовчав і додав: — А щодо Софі ... Вона поїхала в Лондон робити кар'єру актриси. Це був наш прощальний вечір.

 — Господи, Натан! Прости мене! Я вам все зіпсувала!

  — Все гаразд.

  Ми помовчали. Нарешті, він запропонував:

  — Може холодного лимонаду або морозива? Я пригощаю!

  — Ну, якщо ти пригощаєш!

  Це було так чудово! Ми гуляли набережною, їли морозиво. Розмовляли. Сміялися. Коли я зізналася йому, що ніколи не їздила на мотоциклі, він сказав, що ми повинні негайно все виправити. І він виправив.

  Я на все моє життя запам'ятаю відчуття від цієї поїздки. Вітер в обличчя, надійне тепло його тіла, шалено бентежна близькість. Я була так беззастережно щаслива, що коли ми виїхали за місто, і він розігнав мотоцикл ще швидше, я не втрималася, розкинула руки в сторони й, клянуся вам, відчула себе птахом, що ширяє небом.

  "Боже ж мій! Натане, Натане! Що ж ти зі мною робиш?" — подумала я тоді.

  Потім знову потягнулися тижні без нього. Нескінченна тяжка мука. Поки наші з ним батьки не вигадали, що їм необхідно зібратися й обговорити організацію весілля. Тому що час вже піджимає, а діти навіть не чешуться. Та й що вони, взагалі, можуть організувати? Вечірку на пляжі? А весілля — це справа серйозна! Це раз в житті! Їх не зупинила навіть відсутність Тоні. Замість нього поряд зі мною сидів Натан.

  Ми всі зібралися у Коулів в маєтку. Я не буду, з вашого дозволу, переказувати всі ці розмови про запрошення, ресторани, плаття, квіти й т.п.

   Натан підтримував мене як міг. У рідкісних випадках, коли я була з чимось категорично не згодна, завжди ставав на мій бік. У мене було повне відчуття, що готується саме наше з ним весілля і мені цей самообман шалено подобався. Я навіть кілька разів мимоволі поклала руку йому на коліно як своєму хлопцеві. І ніхто мені нічого не сказав.

  Коли про все було домовлено і ми смачно повечеряли, мої батьки почали збиратися додому.

  Мама Натана переконала мене і їх, що мені краще переночувати у них, тому що вона вже домовилася з найбільш популярною кравчинею нашого міста про наш ранній візит. Тому буде зручніше, якщо я залишуся і переночую в кімнаті Тоні.

 Ім'я Тоні кольнуло мене в серце, як голкою. Але Господь, мій заступник від скверни, залишив мене варто було тільки тим й іншим батькам залишити маєток, а нам з Натаном залишитися наодинці.

  — Натан, будь ласка, попіклуйся за нашою гостею! — сказала місіс Коул. — У нас з батьком п'ятничне бінго. Але ми постараємося сьогодні повернутися раніше.

   І вони поїхали.

  Ми вийшли в сад подихати повітрям. На кілька хвилин повисло незручне мовчання. Ми просто стояли й дивилися на зірки.

  — Ой, що ж це я! Потрібно ж прибрати зі столу! — я рвонула в будинок. Хоч куди-небудь, аби якомога далі від нього!

  І відразу відчула його міцні обійми. Він обійняв мене ззаду і притягнув до себе. Я наче потрапила в лапи величезного ведмедя.

  — Куди ти, дурненька? У нас є Мері. Вона прекрасно з цим усім справляється.

  Мені було так добре і затишно в його обіймах. Але далі було не менш приємно. Він посадив мене на лаву, загорнув у м'який плед і приніс смачний чай з солодощами. Сам сидів поряд і з лагідною усмішкою споглядав, як я це все поглинаю. Я танула під його поглядом. А ще не могла відвести погляд від його губ. Мені до божевілля хотілося доторкнутися до них. І безумство таки відбулося.