Глава 5. 1958. Натан.

   Була середина серпня. Закінчувалося літо. Для багатьох з моїх близьких друзів останнє літо в нашому милому курортному містечку. Виникла шикарна ідея зняти на кілька днів будиночки на далекому пляжі за містом і влаштувати прощальну вечірку.

  Але тут де не взялася раптова перешкода. Моя мама. Коли вона дізналася, в якому складі ми їдемо, з незрозумілих мені причин, її щось стривожило.

  — Сама ти не поїдеш!

  Вона була невблаганна!

  — Мамусь, ти що, жартуєш? Ти мені що пропонуєш тата з собою брати?! Як ти собі це уявляєш? Меггі теж їде. Вона пригляне за мною.

  — Хто? Ця вертихвістка?! Не сміши мої капці!

  — Мамо! Ну, будь ласка! Всі скоро роз'їдуться хто куди. Можливо, з багатьма ми більше ніколи не побачимось!

   — Не ний! Я прекрасно знаю, що там відбувається на цих ваших прощальних вечірках! Он скільки дівчат з бебіками в животі звідти повернулися! А у тебе скоро весілля! Вже все готово! Не дай Боже!

   — Ну, мамо! Мамцю! Рідна моя!

    Вона важко зітхнула і задумалася. Я із завмиранням серця чекала її вердикту.

    Нарешті, вона сказала:

  — Гаразд! Але тільки за однієї умови! З тобою поїде Натан!

  — Ні, мамо! — вирвалося у мене. Більш дурної умови важко собі уявити!

  — А що таке? Що це ми так злякалися? Натан — брат Тоні. Він точно не дозволить тобі наробити дурниць. Телефонуй йому! Якщо він погодиться — поїдеш, якщо ні — забудь! Ніякої поїздки! І навіть не починай мені тут знову нити!

*******

  Як же шалено насміялася Меггі, коли почула все це!

  — Ой, тримайте мене семеро! Відправляють козла стерегти капусту! Ні, не так! Ще смішніше. Дай подумати, на що це схоже. Це все одно, що замкнути дитину в магазині з солодощами й сподіватися, що вона не обіжреться цукерками!

  — Меггі, припини! Краще скажи, що мені робити? Я ще й образила його в останню нашу зустріч. Сказала, що він жеребець, який не пропускає жодної спідниці.

  — Але ж, подруго! Вмієш урізноманітнити собі життя! Так, а що тут зробиш? Дзвони! І вмовляй його поїхати. Інакше, я теж не поїду. Мені без тебе їхати змісту немає. А я дуже хочу!

  Коротше, через "не хочу" і "не можу" я все ж набрала номер Коулів. Поки Мері кликала Натана до телефону, я вся змучилася і вже кинула б слухавку, якби не Меггі. Нарешті, я почула його голос:

  — Алло! Я слухаю!

  — Привіт! 

  — Привіт! Це хто?

  — Це Еббі! — образилася я. Треба ж! Не впізнав мій голос!

  — Звісно! Наша свята та непорочна Еббі! І що тебе спонукало зійти до такого хтивого грішника-еротомана, чи як там, як я?

  Все ще ображається! От чорт!

  — Пробач мені за це! — смиренним тоном сказала я. — Я більше не буду тебе так називати! Ніколи! Обіцяю!

  — Чого б то раптом? Невже, я більше не безпринципний самець?! Якось навіть образливо! Мені тільки стало подобатися бути почесним жереб'єро нашого містечка.

  — Ну, вибач, будь ласка! Я просто подумала і все усвідомила! Ти зовсім не такий!

  Він помовчав пару секунд.

  — Ти телефонуєш тільки для того, щоб вибачитися?

  — Так! — гаряче запевнила я його. — Навіщо мені сваритися зі своїм майбутнім дівером? Тоні це не сподобається. Та й мені не подобається знати, що ти на мене злий.

  — Добре! Мир! Тільки не треба мене більше так називати.

 — Ну, що ти! Як можна? Ніколи в житті!

 — Ну, що ж! Добре! Тоді бувай!

 — Чекай, чекай! Можна відняти ще хвилиночку твого часу?

  — Що таке? — насторожено запитав Натан.

  — Тут така справа ... — зам'ялася я. Він мовчки чекав. Я все ж зібралася з духом, — Ти не хочеш поїхати зі мною на три дні на далекий пляж? Ну, не тільки зі мною. З нашою компанією з танцювальної школи. Ну, і там ще пару хлопців просто знайомих.

  — А-а! Ось воно в чому справа! Тобі таки щось від мене потрібно! І навіщо я тобі там?

  — Просто! Мені подобається твоя компанія! Я хочу нормально помиритися!

  — Еббі! Вибач, але я, напевно, пас! Не люблю, коли мене тримають за дурня!

  — Ну, Натане! Чого ти? Припини! Ніхто тебе за дурня не тримає!

  Меггі робила великі очі та, що той вітряк, махала руками. Мовляв, давай-давай, розкручуючи його! Я тільки відмахнулася від неї.

  — Питаю востаннє! — суворо сказав Натан. — Збрешеш — повішу слухавку і більше не підійду до телефону! Навіщо я тобі там?

  Я помовчала кілька секунд.

  — Це все моя мама!

  — Що твоя мама? — не зрозумів Натан.

  — Вона наполягає, щоб ти поїхав зі мною.

  — Навіщо?

Я мовчала. Намагалася сформулювати відповідь.