Глава 9. 1958. Натан. Тоні.

  Коли ми повернулися додому, перше, що сказала мама:

  — Ну, слава богу, Натан таки зробив мотоцикл, а то я вже збиралася батька до вас посилати.

  Я подумки перехрестилася і подякувала всім святим за те, що обійшлося. Мені тільки тата там не вистачало!

  Потім була розмова з Тоні. Він подзвонив і сказав, що страшенно сумує, що не може дочекатися зустрічі. Моє серце стислося і заболіло. Це моя совість знову вчепилася в нього гострими, як лезо гільйотини, докорами. Але я ні про що не шкодувала і ні в чому не каялася. До нашої зустрічі залишалося пару тижнів.

  Дні летіли стрімко. Ми з Натаном проводили разом багато часу. Батьки, звичайно, це помітили. Важко не помітити, коли ми могли просидіти або у мене, або у нього в кімнаті кілька годин. А в ті дні, як на зло, небо розплакалася дощами.

  Мама Натана і Тоні сама придумала нам алібі і сама переконала в ньому мою маму. Спочатку вона прискіпливо придивлялася до нас з Натаном. Потім (після того, як ми з ним провели у нього в кімнаті пару годин і вона чула якісь вигуки і сміх), вона не витримала і запитала:

  — Діти, що у вас там відбувається? Чим ви так довго займаєтеся наодинці?

  — Нічого такого, матусю, — відповів Натан. Я зніяковіла.

  — Ви ж пам'ятаєте, що зовсім скоро повернеться Тоні?

  — Звичайно, мам! — кивнув Натан. — Ми обидва з нетерпінням чекаємо його повернення.

  — Ви що, йому там сюрприз готуєте?

  — Угу! — невизначено угукнула я і залилася фарбою. Сюрприз! Ще який!

  — Прекрасна ідея! Тоні так довго був поза домом. Думаю, дуже за всіма скучив. Йому буде приємно, що про нього тут думали, готувалися до його приїзду. Особливо його наречена. Я сама роздумую, чим таким його порадувати. А ви — молодці!

  Що ж! Ми — "молодці"! І сюрприз у нас ... Не дай Боже нікому таких сюрпризів.

  Чим ближче було повернення Тоні, тим більше росла напруга всередині мене. Я зовсім втратила спокій і не могла думати ні про що інше. А він, як на зло, десь запропав. Не телефонував. І ми не знали точно, коли він буде.

 Натан натомість весь час повторював, як мантру:

  — Тільки не тягни, будь ласка. Скажи йому відразу! Або давай, все ж, я з ним сам поговорю.

  — Адже ми вже вирішили, що краще я.

  — Ну, так. Тільки не тягни з цим!

 В той день я була у Натана. Ми закрилися в його кімнаті. Розмова, як зазвичай, зайшла про Тоні. Натан сказав:

  — Братик, звичайно, молодець! Не дзвонить! Не з'являється! На тебе вже страшно дивитися. Досить так перейматися! Я все ж змушений наполягати — дозволь мені з ним поговорити.

  — Не смій! Я повинна сама йому все пояснити. Так буде правильно. Тобі, взагалі, краще триматися в цей момент від нього подалі. Аби чого не вийшло! Я не хочу, щоб ви зчепилися між собою! Ми про це уже говорили! І, здається, прийшли до одного і того ж висновку!

  Натан неохоче кивнув. Він добре знав свого брата. Тоні хоч і був танцюристом і хореографом, натурою творчою і зовсім не агресивною. Але він був дуже емоційний. І, підкоряючись своїм емоціям, часто діяв дуже імпульсивно, абсолютно не думаючи про наслідки для себе.

  — Тоді, будь ласка, постарайся заспокоїтися! — сказав мені Натан. — На тебе вже без сліз не поглянеш, засмикана вся якась!

  Він підійшов до мене, обняв, поцілував в шию.

  — Давай-но допоможемо тобі розслабитися!

У хід пішли обіймалки-лоскоталки і "смішні" поцілунки.

  — Припини, дурнику! — відбивалася я від нього.

  В результаті наших борюкань ми, природно, опинилися в його ліжку. Він навис наді мною і з веселою посмішкою запитав:

  — Ну що? Допомогло викинути Тоні з голови? А зараз закріпимо досягнуте! — і почав повільно нахилятися до мене. Я закрила очі в очікуванні поцілунку Натана і почула голос Тоні:

  — Гей, є хто живий? Дім, рідний дім! Гей! Ваш блудний син повернувся!

  Я моментально відкрила очі і злякано глянула на Натана. Він завмер наді мною. Те, чого ми так довго чекали, нарешті, відбулося! Тоні був тут! Він повернувся! Але я виявилася зовсім не готова! Першим моїм бажанням було тікати! Випаруватися! Зникнути! Але тікати було нікуди. Я відштовхнула Натана і схопилася з ліжка. Він теж швидко підвівся.

  — Тоні, синку! — почувся голос їхньої мами. — Як же я рада тебе бачити! Я так скучила! Сонечко моє! Як ти? Чому не зателефонував?

  — Хотів влаштувати сюрприз. А де всі?

  Натан глянув на мене, кивнув, мовляв, йдемо і, не затримуючись, вийшов з кімнати. Я за ним.

  Натан перехилився через перила сходів і крикнув:

  — Ну, і де цей засранець? Ми його вже тут зачекалися! Слава богу, знайшлася пропажа! Здоров був, братику! Дивись хто тут у нас ще?

  Він навіть не дав мені прийти до тями, схопив за руку і потягнув вниз.

  Коли я побачила Тоні, живого, справжнього Тоні, а особливо коли помітила, яким щастям заблищали його очі, коли він побачив мене, я, не роздумуючи ні секунди, без всяких сумнівів кинулася в його розкриті обійми.