Глава 14. 1959-1963. Натан.

   Я не збираюся скаржитися на свого чоловіка. Такі, як він рідкість. Велика рідкість. Чоловік мрії. За його широкою спиною я дійсно була як за кам'яною стіною. Але у всього на світі, ось просто у всього на світі, є свої плюси та мінуси. У кам'яних стін теж.

   Просто кілька наших з Натаном діалогів.

 *******

   — Натане, ми поїдемо сьогодні на Смарагдовий?

  — Вибач, золотко! Сьогодні ніяк. Підвалило роботи. Завтра дуже важкі та важливі перемовини. Мені потрібно підготуватися.

  — Але ж ти обіцяв! Зрештою сьогодні твій єдиний вихідний. Ітан дуже засмутиться. Дитина весь тиждень тільки й говорила про те, як поїде з татом на пляж.

   — Ми ж минулого вихідного плавали в Перлову бухту.

   — Позаминулого.

   — Гаразд! Нехай так! Поїдьте удвох. Я все організую.

   — Ти мене чуєш взагалі?! Ключове слово "з татом"! Ми й так майже кожен день на пляжі.

   — Тим паче. В чому проблема?

   — Проблема в тому, що син хотів побути з батьком! Щоб ти покатав його на катері! Подурів з ним! Він мріє, щоб ти підкинув його в небо, як робить тато Роберта.

   — Тато Роберта — наш садівник!

   — Ось, ось! Твій син заздрить синові садівника!

 — Еббі, сонечко! Вибач мені! Знаю, я — нікудишній батько! Я постараюся виправитися. Обіцяю! Але зараз ніяк! У мене просто немає стільки часу.

   — Скільки у тебе є? Давай хоча б організуємо пікнік у нас в саду. Раніше ти любив пікніки. Я все беру на себе. Тільки приділи нам дещицю свого часу.

   І він все ж таки приділив. Було кльово! Ітан радісно сміявся, коли Натан підкидав його високо-високо в небо, а потім носився з ним на руках по саду, зображаючи літак, який заходить на посадку. Тільки тривало це щастя недовго. До першого дзвінка з роботи.

 *******

   — Я не хочу, щоб ти ходила туди одна!

   — Але ж ти не хочеш ходити зі мною!

  — Так! У мене немає часу на ці дурні танцюльки! Ти ж знаєш, я весь цей кордебалет не люблю. Не моє це.

   — Я знаю і не змушую тебе. Але чому мені не можна? Дороті догляне за Ітаном. Я відлучуся всього на кілька годин.

   — Вибач, рідна, але я наполягаю, щоб більшу частину свого часу мій син проводив з мамою, а не з чужою жінкою.

   — Дороті — прекрасна няня, вони з Ітаном чудово ладнають. Вона любить нашого хлопчика і йому з нею добре.

   — Краще, ніж з рідною матір'ю?

 — Ти так говориш, ніби я весь час десь вештаюся! Я, між іншим, весь час з дитиною. На відміну від деяких!

 — Ти ж прекрасно знаєш, скільки у мене роботи! Я повинен заробляти та утримувати оце все! А ще батьки! А ще Тоні! І твоїм теж потрібно допомогти! Ти хочеш, щоб я ще й за дитиною дивився?

   — Та ти навіть коли вихідний думаєш лишень про свою роботу! Тобі просто не до нас з Ітаном! У мене іноді таке відчуття, що тобі на нас взагалі плювати!

 — Еббі, що ти верзеш! Ви найдорожче, що у мене є! Я заради вас гарую як проклятий!

   — Але ми тебе зовсім не бачимо! Я дико сумую за тобою. Я весь час проводжу вдома з дитиною. Весь мій день підпорядковано розпорядку Ітана. Невже раз на місяць ти не можеш приділити мені кілька годин? Я хочу вийти з дому, хочу одягнути те красиве плаття, що я купила кілька місяців тому і вийти з чоловіком в танцювальний клуб. Я дуже хочу танцювати! Я вже сто років не танцювала!

   — Ти знаєш, я не вмію танцювати. Я не Тоні. Не уявляю, що ми там будемо робити. Я не збираюся стояти осторонь, попиваючи ... Що вони там п'ють на цих безглуздих танцях? Загалом, я не дозволю жодному мужику доторкнутися до тебе. А ще це твоє платтячко! Ти в ньому все одно що роздягнена! Ноги, груди — все напоказ! Не вистачало, щоб ці ... танцюристи недороблені витріщалися на принади моєї дружини!

  — Натан, хай тобі біс, мені 22 роки! А ти змушуєш мене одягатися так, як одягається твоя мати! Мої найкращі роки проходять сидячи вдома з дитиною та у вічному очікуванні твого повернення з роботи! Меггі он уже в Ліверпулі. Не переслухати, як крутезно їй живеться. 

   — Й ким вона там? Офіціанткою?

   — Нехай і офіціанткою! Але у них у клубі завжди весело і життя кипить на повну. Он недавно з'явилася новий гурт. Меггі каже, вони точно стануть зірками.

   — Що ж! Твоя Меггі розбирається! Як свиня в діамантах.

  — Коротше, Натане, бог з нею з Меггі! Я хочу жити повним життям! Ми занадто молоді, щоб поховати себе заживо в цьому особняку і на робочому місці!

  — Еббі, що ти хочеш від мене? Яких розваг? Ти ходиш по магазинах з Елізабет і Маргарі, ви їздите на всі світські заходи, робите всі ці ваші жіночі штучки: манікюри, педикюри, масажі там всякі. Жіночий клуб знову таки цей ваш.

   — Я ненавиджу цей безглуздий клуб з його дурнуватими нудними місіс, вічними розмовами про шопінг, плітками про всіх та кожного, оповідками про невірних чоловіків та вічних коханців з персоналу.

   — Ось! А ти хочеш, щоб я відпустив тебе одну! І про яку танцювальну студію може йти мова! Знаю я ці... захоплення між танцюристами. Спочатку просто партнери по танцях, а потім... Не потрібні мені ці страсті-мордасті! Я спокійний тільки, коли я знаю, де ти та з ким! Я не допущу, щоб ім'я моєї дружини обсмоктували всі кому не лінь, як відбувається тут з деякими, які по студіях тих ходять! А ти натура пристрасна. Захоплюєшся знову таки легко.