Вдрузк або Я не хотіла

Глава 21. 1969. Натан.

   Ми їхали в автівці мовчки. Я декілька разів намагалася поговорити з Натаном, але він не хотів мене слухати.

   — Просто помовчи! — кинув він мені.

   Він дивився лишень на дорогу та занадто міцно стискав кермо. Був надто зосереджений та мовчазний. Я добре знала цей вираз його обличчя і він не віщував нічого доброго. Тож я мовчала. 

   Коли ми доїхали до нашого будинку, Натан зупинив автівку біля дверей, нарешті подивився на мене й сказав:

  — Йди додому! Я скоро повернуся! У мене є ще справи!

   — Натане! Будь ласка! Давай поговоримо!

   — Еб, йди додому! — підвищив голос він. Потім поглянув на мене та додав більш спокійним тоном: — Будь ласка!

   Я вийшла з машини. Він відразу рушив. Дав по газах та його автівка миттєво зникла за рогом.

   Я якусь мить ще постояла, дивлячись йому вслід. Потім повільно пішла додому. Більше мені йти було нікуди. 

   Я не буду розповідати всі свої думки, які тоді розривали мене на шмаття. Але основна моя думка була проста: "Як він міг?" Це я зараз про Тоні. Ніколи не чекала від нього нічого подібного. 

   Я чекала на Натана до пізньої ночі. Не буду розповідати, яких нервів це мені коштувало. Я просто життєво потребувала поговорити з ним! Пояснити все. Але його не було поруч. 

   Пізно вночі я почула, як під'їхала та зупинилася під нашими вікнами автівка. Я кинулася до вікна, визирнула на вулицю.

   Автівка, яка там стояла, була мені не знайома. Це точно була не машина Натана. Я вже хотіла відійти, як пасажирська дверка відчинилася й звідти буквально вивалився Натан. Він був п'яний в дим. Відразу відчинилася дверка водія й звідти вийшла Дженніфер Ковальські. Ну, звичайно! Вона підійшла до нього та щось сказала. Він подивився на неї непевним важким поглядом. Потім раптом притягнув до себе, взяв двома руками за обличчя та поцілував довгим жадібним поцілунком. 

   Вона спочатку відсахнулась від несподіванки. Але потім… Я думала, вона хоче його з'їсти, так пристрасно вона почала відповідати йому. Притислась до нього всім тілом, обійняла за талію. 

   Я більше не могла на це дивитися! Я зашторила вікно різким сильним рухом та відійшла звідти.  Емоції переповнювали мене. Майже такі ж сильні, як коли він цілувався там в бухті з Бетті! Хоча ні. Сильніші!

   Я так і стояла посеред вітальні, коли почула як він намагається відчинити двері. Виходило не дуже. Він ніяк не міг потрапити ключем в замкову щілину. Врешті йому це вдалося.

   На непевних ногах він зайшов у квартиру. Звісно, від нього несло алкоголем та Дженніфер Ковальські! Підняв на мене мутні очі, сказав:

   — А-а! Ось і моя вірна дружинонько! Що, не спиться? Невже, совість мучить?

   — А тебе я дивлюся нічого не мучить! Пів ночі валандав з Джен, цілувався тут з нею під вікнами, а тепер розповідає мені про вірність! Добре, сюди її не притягнув!

   — Що, витріщалася на нас з вікна? Будеш тут зараз мені знову сцени ревнощів закочувати? Але ж й актриса! Після того, що ти зробила… з Тоні… я подумав, чому б мені не поцілувати Дженні. Вона так давно цього хотіла! Адже людям треба давати… те, що вони хочуть. Так, дружинонько?! Сподіваюся, їх було не багато? Тоні хоч моя? 

   Я стояла, як блискавкою вдарена. Кров зашуміла у вухах. Я розлютилася не на жарт. За кого він себе має, п'яне одоробло?! Обзивати мене лярвою! Захотілося, зробити йому так само боляче! Щоб аж взвив!

    — Хто б говорив! Не смій мене ображати! Так, я спала з Тоні! І мені було добре з ним! Так добре, як ніколи з тобою! Я дозволяла йому все! У його руках я сходила з розуму від насолоди! Поки ти десь там трахав свого юриста! А чого так сталося, не думав?! Ображає він мене! Бо це ти винен! Тебе ніколи не було поруч! Ти не дозволяв мені нічого! Закрив у чотирьох стінах! Зробив з мене сіру мишку, забиту домогосподарку! А Тоні…

   Я не встигла викричати йому в обличчя все, що хотіла, бо він буквально рвонув до мене. Я миттєво кинулася у спальню. Але не встигла.

    Я не встигла зачинити двері, як він одним натиском плеча розкрив їх навстіж та ввалився у кімнату. Я кинулась від нього геть. Він за мною.

   — Куди ти? А ну, стій!

Таки спіймав мене та кинув на ліжко. 

   Я не збиралась здаватися! Дряпалась та виривалась, як розлючена кішка. Якщо ви думаєте, що я злякалась… Оце вже ні! Я не боялась Натана! Я точно знала, що він ніколи не підніме на мене руку! Ні на мене, ні на дітей! Для нього подібна поведінка абсолютно неприпустима! Це хіба б я його надумала вбити! Й зараз я ладна була це зробити. Але він просто намагався мене втримати, щоб я вислухала ще одну порцію його образи, його отрути, що роз'їдала його зсередини. 

   — Пусти мене! Не торкайся до мене! Пусти, придурок!

   — Досить кричати! Замовкни! Як ти могла?! Як ти могла просто викинути на смітник нашу сім'ю?! А як же діти?! Якщо ти сподіваєшся, що я тобі їх віддам — забудь про це! Ніколи! Ніколи ти їх не отримаєш! 

   Від почутого я на мить завмерла. Мене наче обдали крижаною водою. Я раптом усвідомила наскільки все серйозно! І ось тут я злякалась! Дуже сильно злякалась! Я занадто добре знаю Натана.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше