Глава 23. 1969. Тоні. Натан.

    — Якого біса?! Що ти тут робиш?! — я не вважала за потрібне приховувати своє роздратування. 

    Через його дурні вихватки я зараз тут зовсім одна в очікуванні... невідомого чого! Моя сім'я (хай не ідеальна; хай така, де багато що мені не до душі) зараз на межі краху! Я ризикую втратити дітей й чоловіка, який скільки років як міг любив мене та піклувався про мене! Якого, попри все, я люблю! Не тим неземним пристрасно-чуттєвим  коханням, про яке пишуть у жіночих романах, а звичайним, буденним. Коли він бачив й приймав мене всякою, як і я його! Коли ми разом зачинали та народжували дітей! Потім думали, як ставити їх на ноги! А тут ти...

    — Може дозволиш увійти, — голос Тоні увірвався в мою свідомість та перервав потік думок. — Я три дні в дорозі. Втомився страх як.

   — Ні, не дозволю! Будь ласка, дай мені спокій! — зі злістю відповіла я йому. 

    — Вибач, що нагадую, але це  родинний маєток Коулів. Я — Коул!  Це мій дім! Я б хотів зайти. Я не збираюся нічого тобі робити. Просто валюся з ніг від втоми. Еббі, прошу тебе, давай без цих незрозумілих сцен. Чи всім іншим членам родини Коулів, крім Натана та його нащадків, зась до родового маєтку?

   Що я мала йому сказати? Просто відійшла в бік, пропускаючи його всередину. 

    Він зайшов, кивнув мені:

   — Дякую! Я до себе!

   Поняття не маю, куди це "до себе". При мені він був тут лише одного разу, на хрестини Антонії.  Тоді він зупинявся у гостьовій на першому поверсі, яку ми йому приготували. Але зараз Тоні пішов десь нагору.

    Я залишилися стояти в передпокої. Чесно кажучи, я трошки розгубилася. Й що мені робити? Сьогодні ще й, як на лихо, у нашої служниці вихідний. Так би відправила її розбиратися з ним.

   Щобільше, зараз у маєтку взагалі нікого. На великі місцеві свята, як сьогодні, я завжди влаштовую загальний вихідний. Так робила ще бабуся Вів'єн. Так роблю і я. До того ж зараз я ще й одна в маєтку. Маю на увазі без сім'ї. То ж сам бог велів дати можливість персоналу спокійно відсвяткувати зі своїми сім'ями.

    Але несподівана поява Тоні все поставила з ніг на голову. Якого чорта він припхався! Мало мені неприємностей!

    Був ранок. Зазвичай в цей час я пропливаю кілька доріжок в басейні та снідаю. Вирішила, що немає ніякої причини відмовлятися від заведеного укладу. Тим паче, вже налаштувалась.

   Швидко одягнула купальник й пірнула в басейн. Дякувати богу, Тоні  ніде не видно. 

   Наплавалась досхочу та пішла одягатися. Коли вже майже привела себе до ладу, почула голос Натана внизу. Він кликав мене:

   — Еббі! Привіт! Я приїхав! Де всі? Чому двері відчинені?

   Чорт! Дійсно, на нерві забула зачинити двері! Натан! Тут! Зараз! Тоні! Чорт!

    Чесно кажучи, я не на жарт запанікувала! Не встигла як слід застібнути блузку, побігла вниз.

    — Натане! Привіт! Чому не попередив?

    Він проігнорував запитання та повторив своє:

   — А де всі? Чому двері нарозхрист? Що тут відбувається?

    Не встигла я нічого пояснити, як десь нагорі почувся голос Тоні:

   — Кохана, я голодний як вовк! Покормиш мене? Здається, я заслужив!

   А ось і він сам з'явився на сходах! Матір божа! Він був геть роздягненим. Тільки невеликий рушник на стегнах, що невідомо як тримався й майже нічого не прикривав! 

   Німа сцена! Першим заговорив Тоні:

   — Привіт, Натане! Не знав, що ти тут! А ми тут з Еббі…

  Він не встиг договорити. Я заволала на нього, що навіжена:

    — Мерзотник! Що ти твориш?! Що, ми з тобою?! Брехлива сволота! Натане, він бреше! Між нами нічого не було! Він припхався сьогодні зранку. Я не хотіла його пускати, але він сказав, що це і його будинок теж. Я подумала…

   Я говорила й говорила без упину. Намагалася пояснити, переконати. Натан вперто мовчав. Навіть не дивився на мене. На Тоні я не звертала уваги. Я була зосереджена лише на Натані. Я дивилася на його красиве обличчя, не відводячи погляду. А ось він якраз дивився тільки на Тоні, й вираз його обличчя був наче скам'яніла маска.

   — Вибач, брате! — стенув плечима Тоні, який теж не відводив погляду від Натана. — Але що твоє, то моє, чи не так? Ми ж брати! Сподіваюся, нічого страшного не сталося й ти мені вибачиш. Таке трапляється в житті.

    Його слова були справжнім знущанням. Він говорив в'їдливим спокійним голосом. 

   — Заткнись, Тоні! Досить! Навіщо ти це робиш?! — закричала я. 

    Натан не промовивши ні слова пішов сходами нагору. Я кинулася за ним:

   — Натане, не треба! Натане, прошу, не чіпай його! Будь ласка! Молю тебе! Натане! 

   Я хапалась за нього, намагалася зупинити, але він просто не звертав на мене ніякої уваги.

   Я глянула на Тоні. Він стояв на місці й з викликом чекав на Натана. Він був готовий! Все, що він робив, він робив навмисно! Він приїхав сюди заради цього!

   Коли Натан порівнявся з Тоні, я приготувалася до найгіршого. Але Натан просто мовчки подивився брату в очі, обійшов його та пішов у нашу спальню. Я побігла за ним.