Глава 3. Життя продовжується

Глава 3. Життя продовжується

Після розлуки ми ще більше підвладні тим, до кого відчуваємо справжню любов.

Ромен Роллан

Девід

Кілька днів, я не знаходив собі місця. Все, неначе, втратило сенс без неї. Ми, тільки, помирились. Тільки, стали кохати сильніше, а вона знову зникла. Наче, сам усесвіт не хоче, щоб ми були разом. 

Повернувся в штати і не міг всидіти на місці. Все шукав закутки. Не міг повірити, що вона пропала. Мій брат майстер ховатись і це вже я зрозумів, по тому, що не можу їх знайти. Вони навіть не виходили ні з ким на зв'язок. Маріана, навіть, про нашу доньку забула. Чи, то Олексій не дозволяє. Я вже нічого не розумів. 

Хотілося просто напитися, або пити до втрати свідомості. Зараз стою і дивлюсь у вікно зі свого кабінету і на серці шкребуть кішки. Набрав номер Тайлера. Єдиного друга, який не ставить мені палки в колеса. 

— Привіт, друже, — промовив весело в трубку. 

Хоча, ця веселість награна, як і моя посмішка та щастя. 

— Привіт. Як ти? — запитав стурбовано. 

Як я? Я сам ставлю собі це питання. А й справді! Як? 

Таке відчуття, що мене танком переїхали. Потім, зібрали в сміттєвий пакет та вкинули у великий міксер. Передробили мені кістки та викинули, розвіяли прах над містом. Саме так я зараз почуваюсь. 

— Та, все добре, — брешу та стискаю щелепу до болю. 

— Про Маріану щось чути? — тихо запитав. 

— Ні, — видавив з себе. 

— І що ж твій брат задумав? — хмикнув.

— Та біс його знає. Я вже, все місто перевернув з ніг на голову, — тяжко зітхнув. 

— Та, знаю я друже. З Хелі, вона теж не зв'язувалась. А з батьками? 

— Теж, ні, — ці новини підкосили мене. Я похитав головою і ледь не завив. — Давай зустрінемось десь в барі. Сподіваюсь, Хелі не буде проти? 

— Ні. Давай у «Фармасі»? — запитав друг.

— Тоді, до вечора, — я кинув слухавку. 

Кілька разів шумно видихнув та прикрив очі. Поклав голову на холодне скло і прошепотів:  

«Де ж ти, кохана?» 

Маріана

Кілька днів я звикала до будинку, чоловіка, людей. Як виявилось Олексій і в правду мій чоловік. Цьому були підтвердженням документи про шлюб. В мене не залишилось сумнівів, що до нього. Та й поводив він себе стримано, лагідно та ніжно. Завжди привітний та усміхнений. 

Я жила мов у казці з незнайомим мені чоловіком, який був за документом мій. 

Щодо близькості, не мало й бути й мови. Я хотіла звикнути, до чужого у своїй голові, а потім, мабуть, зможу впустити і у своє тіло. Якщо підвернеться така можливість. 

— Ти в порядку? — підійшов ззаду та обійняв за талію, цілує мою шию та кладе голову на плечі. Я закриваю очі та змушую себе не втекти, а відчути свого чоловіка. 

Ми стояли на кухні, коли я дивилась у вікно, то чоловік непомітно підкрався, але я не злякалась. звикла уже, до такої його появи. 

— Ні. Мені подобається радувати тебе смачненьким. Напевно так і було раніше? — посміхаючись запитала, а  Олексій напружився. Це було відчутно, як він стис мою талію. 

— Звісно, люба, — посміхнувся, якось нервово. — Що, там, у нас на вечерю? — посміхаючись відійшов та присів на стілець. 

— Запечене м'ясо та гарнір, із картоплі та овочів. Все, як ти любиш, — посміхалась подаючи прибори. 

— Яка, ти в мене прекрасна, — взяв мене за руку, коли я клала біля нього тарілку зі стравою. 

— Не варто,— легко забрала руку та поклала тарілку на стіл. Він нахмурився, а я сіла навпроти. Мовчки почала їсти, під його пильним поглядом. 

— Згадала щось? — запитав невимушено, а я почула якусь гіркоту в його голосі. 

Підняла свій погляд та помахала головою. 

— Ні, нічогісінько, — сказала правду та продовжила їсти. 

Чомусь саме, про минуле хотілось говорити менше всього. Не знаю тільки, чому, але краще так. Ніж базікання, про те, чого я не знаю. 

Інший відрізок вечері ми мовчали. Я занурилась у свої думки, як певно і Олексій. 

Прибрала тарілки та взялася їх мити. Зовсім забувши, що у нас повний дім прислуги. 

— Ти що робиш!? — розізлився Олексій. Підійшов до мене та обернув до себе. — Більше не смій такого робити. Я дозволив тобі готувати, але не бути домробітницею. 

— Я зрозуміла, — зніяковіла. 

Ми пішли спати. Кожен у свою спальню. Це було моє прохання і чоловік змирився. Скорився, моїй волі. Я сиділа на ліжку та дивилася у нічне зоряне небо. Тяжко зітхаючи, я просила бога, аби він дав мені шанс усе згадати. Дати зрозуміти своє життя. Свої вчинки. Свій стан душі. Бодай що... Я хотіла знати себе колишню. Від Олексія не дочекаєшся подробиць. Я навіть не знала у кого можу запитати, про себе. 

Я хочу згадати хоча б щось... 

Девід

— Давно чекаєш? — запитав я у Тайлера сідаючи навпроти. 

— Саме прийшов, — посміхнувся він. 

— Що будемо пити? 

— Давай спочатку віски, — схвально кивнув та перевів погляд на оточуючих. 

— Віски так віски, м посміхнувся та теж роздивлявся навкруги. 

Було сумно, бо саме у такому місці я почав ревнувати Маріану, до друга. Все нагадувало про неї. Я навіть кроку не можу ступити, бо бачу у натовпі її. Красиві очі, гарний носик. пухкенькі губи. Обличчя, яке зачаровувало. Я втратив себе, разом із нею. 

— Про що замислився? — запитав у мене друг та надпив коричневу рідину зі склянки. 

— Сумую за нею,— зітхнув, бо перед другом не можу брехати. 

— Розумію тебе. Вона обов'язково знайдеться.

 — Сподіваюсь, що так. 

Скільки алкоголю в себе не заливав, я все ще думав про неї. Про її усмішку, лагідні дотики. Я божеволів разом з алкоголем. Напивався, до нестями. Хотів взагалі зникнути. Заснути і більше не прокинутись. На серці було так паршиво, що ніякий алкоголь не залікує мої діри.