Відшукай мене у своїй пам'яті

Глава 4. Час пливе

Глава 4. Час пливе

Кохання ніколи не вимагає, воно завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе.

Девід

— Аааа... — Застогнав я та притримав руками голову. 

Нічогісінько не пам'ятаю. І що вчора було? 

— Уже прокинувся? — пролунав над головою знайомий глузливий голос. Відкрив одне око та примружився. — Ну, що ти там дивишся. На пий, — простягнув він мені склянку. 

Я скривився, але встав. Взяв склянку в руки і оглянув кімнату. Це точно не моя кімната. Поглянув на Тайлера, який посміхався. 

— Що, добряче вчора набрався? Нічого не пам'ятаєш? — глузував він з мене. 

— Нічого, — надпивши води промовив.

— Звісно! — хмикнув він. — Випити пів бару віски, потім наверх водяри і запити все текілою, навіть в мене б пам'ять відшибло, — сміявся він.

— Досить уже, — злився я. 

— Це я тобі вчора кричав досить, а ти "Ні! Давай ще", — я поглянув на презирливого усміхненого гімнюка і штурхнув його в бік.

— Де я? — знову оглянувся. 

— В мене дома, — посміхнувся. 

— А Хелі де? 

— Вона пішла на роботу. Сказала, щоб я надав тобі стусанів, — заржав, мов кінь цей ідіот. 

— Чому додому мене не відвіз? — запитав перше, про, що не подумав. 

— А було кого везти? Ти напився та просто заснув на барній стійці. Не вистачало тільки салату замість подушки, — заржав і склався у двоє, а  я скривився та випив вмістимість в склянці.  

— То потрібно було, залишити мене, — зітхнув. 

— Ага, і ти б перетворився на бомжа, — пирхнув він зі сміху, а  хмикнув та встав з ліжка, тримаючись за голову двома руками. 

— Краще так, ніж бачити твою ідіотську пику, — пробубнів та поплентався до ванної кімнати. 

Вмився прохолодною водою та видихнув з полегшенням. 

Кілька хвилин приходив в себе. Коли нарешті очі побачили чіткість стін, вирішив звалити, поки не повернулась Хелі і не здерла з мене шкіру. 

— Уже йдеш? А сніданок? — посміхався той негідник. — Хоча... Вже обід. 

Я хмикнув, підібрав свої туфлі та вискочив у під'їзд.

Мов, та проститутка, яка тікає від чергового кавалера. Дожився! 

Швидко взувся та спустився, по сходинкам на вулицю. Кілька разів вдихнув свіже повітря та підійняв голову, до променів сонці. Насолоджувався блаженством, аж допоки не почув невдоволені відголоси в мій бік. Відкрив очі та поглянув на стару, яка невдоволено гмикала біля мене. 

— Що ти ту стоїш? — промовила злим тоном, а я сторопів від такого ставлення. 

— А що, не можна? — зухвало запитав. 

Через секунду я охринів, від того, що стара почала лупити мене віником. Я прикрився руками і почав кричати: 

— Ви що... На старості геть розум втратили!? — розізлився я. 

Такий момент мені зіпсувала. 

— Ти, ще мені тут поговори. Ану забирайся! — злилась вона та продовжила мене лупцювати. 

— Припиніть! — закричав та випрямився. Поправив свого піджака. — Я поважна людина, а ви тут свавілля влаштували,— глянув злим поглядом на жінку у віці. 

— То чого тут вештаєшся? — насторожено запитала. 

— Хочу, знести цей будинок, під три чорти, — пригрозив та пішов геть. Хай тепер помучиться від страху. Немає, чого на людей з віниками кидатись. 

Дома, відпочив мізками. Провалявся в ліжку, аж до самого вечора. Прийняв холодний душ і вирішив піти розвіятись, до супермаркету.  Хотів чогось смачненького і освіжаючого. Я вперше йшов за покупками сам. Ніколи, ще такого не робив і для мене, це було в новину. 

Маріана

Я знову чекала Олексія з роботи. З широкою посмішкою зустріла його на порозі та обійняла, як належить слухняній дружині. Адже я не знаю, як колись його зустрічала. Тому вирішила докладати багато зусиль. Може так, я згадай бодай щось. 

— Ти сьогодні така красива, — поцілував мене в губи легким поцілунком. 

— Дякую, — засоромилась. 

— Давай, сьогодні повечеряємо у ресторані? — усміхнено запитав, погладивши мене, по волоссю. 

— Я вже стільки всього приготувала, — надула я губи. 

— Нічого, з'їмо завтра, — посміхнувся так щиро, що серце защемило. 

— Тільки, мені потрібно привести себе доладу, — покружляла перед ним. 

— Я відвезу тебе до салону, якщо захочеш, — посміхнувся він. — Я б хотів, щоб ти змінила колір волосся, — все ще зі щирістю промовив. 

Я сторопіла і поглянула на нього великими очима. Хіба, я не подобаюсь йому такою? До чого, це все? 

— Гаразд, — погодилась та кивнула. 

Хоча, самій від цього було огидно. Не хотіла я цього робити. Мені подобався мій колір чорно-каштанового волосся. Але закон мені не писаний. Повинна скоритись. 

Приїхали, до салону за пів години. Олексій пішов зі мною. 

— Касі, — звернувся він до дівчини з красивою білосніжною зовнішністтю. — Я хочу, щоб ти зробила з моєї дружини, шедевр. Впораєшся? — оглянув, він дівчину та схвально хмикнув. 

— Звісно. Які будуть побажання? — усміхнено запитувала, навіть не дивилася у мій бік. 

Я для неї була, лише комашкою, яку можна задавити. От Олексію, вона кліпала своїми нарощеними віями. Хотілося відірвати їй їх, по одній. Змусити не дивитись на мого чоловіка. Саме мого, бо паперах він мій. Тому, не можна зазіхати на моє. Хай навіть, якщо, я його не памятаю, це не дає право тій курці, так його розглядати та поїдати очима. 

— Хочу... Пофарбуй їй волосся у білий колір. Думаю їй личитиме, — оглянув мене та посміхнувся. Притягує до себе за талію. 

Я теж зніяковіло посміхнулась. 

Годину, наді мною чаклувала, ця типу майстриня своє справи. Кілька останніх штрихів і я підняла свій погляд в дзеркало. Спочатку я віджахнулась,  а потім почала розглядати себе. Біле волосся, накручене у великі красиві локони, красивий макіяж. Все ідеально. Хоч вона і повна "сука", але вона знає свою справу. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше