Відшукай мене у своїй пам'яті

Глава 17. Минуле

Глава 17. Минуле

Марк схопив мене за зап'ястя і пильно подивився в очі. Нагнувся майже до моїх губ, а я не могла втамувати свого серця, яке зараз вилетить назовні. Як я мріяла про таку близькість. 

— Я не зроблю того, чого ти хочеш, — прошипів мені в обличчя. — Не думай, що я не хочу. Я хочу навіть дуже, але не зараз. Не тоді, коли ти нічого не пам'ятаєш про іншу частину свого життя без мене. Адже цей Девід говорив тобі правду, мила. І ти повинна полетіти до Америки і дізнатися всю істину. Не надувай губки і не насуплюй брови. Я буду з тобою до останнього. І я не дам тебе нікому образити. Але твоє серце давно уже належить не мені. І я не хочу плекати марних надій щодо тебе і нас. Я буду тобі вірним другом, але не коханцем. Якщо, ти, звісно, сама того не захочеш, — він говорив спокійно, врівноважено.  На обличчі немає ані тіні смутку, чи образи. Він спокійний та врівноважений, а на губах грає легка посмішка. 

— Значить, ти будеш летіти зі мною? — перепитала, відхилившись від нього та вирвавши свої руки. 

— Так. Дороблю завтра свої справи і в політ. Я не залишу тебе з ним, поки сам не переконаюсь у його правді, — хмикнув він та сів на своє місце. 

Далі настала незручна пауза. Я пила вино та намагалась не дивитись на чоловіка. Адже тепер розривало мені серце те, що я згадала про нас. І хіба таке було? Дурниці якісь. 

— Послухай, я бачу, що ти ще ображена на мене, але так буде краще і для тебе, і для мене. Я не хочу потім страждати, як і не хочу, щоб страждала ти. Тому краще будемо друзями. Це хороше рішення для нас обох. Ти зі мною згідна? — поглянув на мене багатозначно.

Я проковтнула клубок, який застряг у горлі, і  поглянула на привабливого чоловіка, який зараз відбиває у моєму серці гучні удари. Примружила очі та злегка задумалась. 

— Можливо, ти й правий, — промовила та встала з крісла. 

Марк хотів підірватись за мною, але мій відсторонений погляд дав йому зрозуміти, що краще зараз не підходити до мене. 

Я пішла мовчки. Ковтаючи нерви, які застрягали й застрягали в горлі. Від цих спогадів стало тільки гірше. Чи варто згадувати інші? Я тоді, певно, збожеволію. Знищу себе. А якщо я згадаю любов до Олексія? Жах... 

Ні-ні... Маріано, зберися. Ти зовсім дурна. Яка там любов могла бути? Дурість та й усе. 

Ранок зустрів мене неприємним дощем, який тарабанів по вікнах. Натягнула на себе ковдру до самої маківки, аби не чути цього стукоту, немов хтось відбивав по барабанах.  

Голова здавалась мені дерев'яною. Не хотілось сьогодні нікого бачити. Все дратувало. І я була готова вбити кожного, хто зі мною заговорить. 

Попленталась в душ та змила з себе трішки нервовості. Заглянула в гардероб і подивилась на нього новими очима. 

— Мої сукні! Твою мати! — прикрила рот рукою, аби не закричати знову. Але їм років і років. Ще зі студентських років. Я навіть вчора не уявляла, що ношу свій одяг. Адже колись навіть не мала можливості його забрати і купувала собі новий. 

Одягла джинси та чорний гольф та підійшла до дзеркала. Анітрохи не змінилась. Зі студентських років я навіть схудла. Оце так! 

Вийшла в коридор і мене зустріла тиша. Пошукала по квартирі хоча б одну живу душу, але марно. Нікого немає. 

  Пройшлася по периметру, як справжній шпигун навшпиньках. Тільки чого навшпиньках? Засміялась і почула відлуння свого сміху. Навіть у грудях кольнуло. Вирішила зайти до кабінету Марка і здобути там ноутбук. Що я й зробила. 

Тихенько відкрила масивні двері та закрила. Пройшла до дерев'яного масивного столу та сіла у велике шкіряне крісло. Відкрила ноутбук та ввела в гуглі фейсбук. Знайшла в пошуках Риту та написала їй. Чекала на відповідь не довго. 

Але поки чекала, на столі помітила фото, яке було перевернуте вверх ногами. Взяла його до рук та здивувалась, бо на ньому були я і Марк. Я пам'ятаю цей момент. Все до єдиного листу, який тоді впав. 

Більше двох років назад. 

— Любий, я сама вийду не красиво, — заскиглила я до чоловіка, який посміхався мені з-під величезної камери. 

— Набери побільше листя і вийде дуже привабливо. Кохана, не соромся. Ти ж у мене красуня, – підморгнув мені, а я так і зробила. 

Я набрала побільше листя в руки та підкинула його вгору. Закружляла разом з ним та почала сміятись. Марк відхилився від камери та подивився на мене закоханими очима. 

— От бачиш, красуня, — прошепотів він одними губами. 

— Що ти сказав? — перепитала чоловіка, бо мало що почула. 

— Нічого, мила. А тепер давай зі мною. Ей! Хлопче, ану сфотографуй нас, — всунув він камеру в руки студенту нашого потоку. 

Марк підійшов до мене ближче нагнувся до мого вуха та прошепотів: 

— Я кохаю тебе, — на моєму обличчю так і заграло здивування, адже говорив він мені ці слова вперше. На фото так і видно мої здивовані очі та прикриті долонями рот і його красива білосніжна посмішка. 

Наш час. 

В грудях нестерпно закололо, а мокра рідина защипала очі. Змахнула одинокі сльози та почула свист. Прийшла відповідь. 

Я відкрила повідомлення від подруги, яка засипала мене одразу питаннями. 

«Привіт, мила. Як ти? Де ти? Ми хвилюємось. Олексій така паскуда. Він знову тебе викрав. Мила, коли ти повернешся?» — окрім цієї купи запитань, до повідомлення був написаний номер її телефону. 

Що значить Олексій знову мене викрав? Нічого не розумію. Набираю номер подруги та чую секундні гудки, а потім і рідний голос. 

— Рито... — лише встигла сказати, як вона знову засипала мене питаннями. 

— Як ти? Де ти? Ми хвилюємось. Твоя мама схожа на бліду скелю. А на Девіда мені й дивитись боляче, — схлипує вона. — А що вже казати про мене і про Тайлера. 

— Тайлера? Хто це такий? В тебе з'явився хлопець? — запитую не розуміючи. 

— Ох, боже, Маріано, що ця погань з тобою зробила? Ти була на моєму весіллю ще три місяці тому. Після нього стільки всього сталося. Ти нічого не пам'ятаєш?  — з гіркотою запитує подруга. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше