Глава 23. Ніч

Глава 23. Ніч

Маріана

– Девіде, давай заспокоймось. Вийдемо на двір. Трішки відпочинемо, а потім все тихо мирно обговоримо.

Я спробувала притягнути його до тями словесно. Все ще здавалося, що його злість накриє мене з головою, але ні. На диво, Девід заспокоївся. Поклав ту штуковину на тумбу і підійшов до мене. 

– Вибач, було єдиним його словом. 

Девід дивився мені в очі, а потім і взагалі обійняв. Міцно тримав мене у своїх обіймах.

– Давай так постоїмо трішки? – Вдихаючи мій запах промовив. 

Я промовчала і залишилась стояти.  Мої руки торкнулись його спини і він здригнувся. Здається тепер я згадала повністю все. Чи то так переляк на мене діяв, чи його обійми, але я згадала кожні наші дотики, кожні посмішки і щасливі моменти. Все це пролетіло перед очима. І більше не залишилось сумнівів. 

– Ходімо, – взяв мене за руку та повів геть з тієї кімнати. 

Я йшла покірно. Дивилась на його широку спину і згадувала кожну деталь, кожну родимку, шрам. Все здавалось немов пролетіла вічність. Немов ми так давно були разом. 

Коли вийшли на вулицю, Марк якраз досмажував шашлик. Я сіла за стіл і налила собі у склянку холодної води. Пити хотілось страшенно. Жар здається не спадав. 

Я слідкувала за чоловіками, пильно вдивляючись у їхні обличчя. Девід здавалося заспокоївся повністю і тепер його розслаблений вигляд заспокоював і мене.

– Як ти? – Марк підійшов і сів навпроти. 

– Добре. Що там наше м'ясо? – Запитала посміхнувшись і потерла руки. 

– Ще п'ять хвилин і готово, – промовив наливши по склянкам віски. 

– Девіде? – Покликала його. 

Чоловік приєднався до нас і ми почали наш вечір. Чарівний вечір, адже саме зараз  все наче ставало на свої місця. 

*** 

Уже в кімнаті, я зрозуміла, що мені доведеться спати в одному ліжку з Девідом. До цього мене це не хвилювало, але коли я все згадала, стало моторошно. Наші погляди зустрілись і я почервоніла. Що тепер робити? Як залишитись на одинці? 

Все стало таким лякаючим. Мої очі бігали зі сторони в сторону. 

 – Ти боїшся мене? – Запитав він вийшовши з душу. 

– А мала б? – Перепитала його не відводячи погляду з оголеного торсу, по якому стікали краплі води і ховалися під рушником. 

Девід прослідкував за моїм поглядом. Впевнено посміхнувся і перевів на мене затуманений погляд. Я почервоніла та обернулась.  

– Ти соромишся? – Я закивала і почала розглядати свої пальці. 

– Оце так! Ти все бачила в мені. Чого ж соромитись? – Він говорив спокійно, інколи з насмішкою. Від цього я червоніла ще більше, адже згадувала наші пристрасті. 

– Девіде, досить. Я напевно піду спати в іншу кімнату, – промовила та піднялась. 

Девід перегородив мені дорогу і я майже уткнулась носом у його оголені груди. 

Повисла пауза. було чутно лише наше гаряче дихання. Голова запаморочилась і я ледь не впала, злегка притрималась за міцні руки чоловіка. 

Що було далі... пояснити словами було важко. Уже через кілька секунд , ми цілувались, а за хвилину я вже була без одягу. Прокинулась я уже під ранок, повністю оголена і спантеличена. Я б могла усе спихнути на алкоголь, але я мало, що пила. І тут задається купа питань у голові, на які я не мала чіткої відповіді. 

Тіло чоловіка майже повністю задавило мене. Було важко дихати і я спробувала відсторонитись. Все що мені зараз хотілось, це звалити в душу і привести свої думки до ладу, адже вчорашня ніч змінювалась картинками. 

Я почала виповзати з під чоловіка, але він все сильніше пригортав мене до себе. Було таке відчуття наче від боявся мене випускати зі своїх обіймів. 

Пройшло добрячих пів години, коли мені вдалось вибратись з під тяжкого тіла чоловіка. 

Коли я вже стояла на підлозі і розминала свої ноги, які заніміли, Девід розплющив очі і поглянув на мене зовсім не розуміючи ситуації. 

– Ти намагаєшся втекти? – Піднявся на ліктях і оглянув мене з голови до ніг. Я притягнула до себе простирадло і закуталась ним. – Ти соромишся мене? – Його сміх задзвенів у вухах і я почервоніла. 

– Що це таке було вчора? – Я злякано подивилась на нього. 

– А що було вчора? – Знущально запитав. 

– Ти сам знаєш, – розізлилась я. 

– Здається мені, тобі сподобалось, – єхидно посміхнувся та встав на ноги показуючи своє ідеально накачане тіло. 

Я промовчала. Не знайшовши слів, побігла до ванної. Закрилась на замок і сповзла по холодній поверхні. Сльози хлинули на зовні. Я сама не розуміла чому я плачу. Було якось важко на серці. Наче я стала зрадницею. Хоча кому зрадила і сама не розумію. 

Заспокоївшись, я прийняла прохолодний душ і акуратно вийшла в кімнату. В ній було пусто. Певно Девід покинув мене тут, аби я все обдумала. Але нічого я не обдумала. Я навіть не розуміла, як тепер буду дивитись Марку в очі. 

Одягнувши легку сукню, я вийшла в коридор, а потім і на кухню. Напруга там посилилась від моєї появи. 

Девід з Марком, якось незрозуміло переглядались, а я взагалі мовчки зробивши собі каву, вийшла на терасі. Хоч там буде спокійно. Сіла за столик і поклала горня на стіл. До кави так і не торкнулась, адже думки в голові літали з прискореною швидкістю. 

– Ти як? – Від появи чоловіка, я здригнулась. 

Але побачивши його усміхнене обличчя заспокоїлась. 

– Так собі, – коротко відповіла. – Марк, я б...

– Не варто. Я все знаю, – він перевів погляд на краєвид і сумно посміхнувся. – Я готувався до такого. Знав, що після того, що ти все згадаєш, між нами усе зміниться. Адже у вас спільна дитина, значить ти кохала його і вже давно забула про мене. Я сам винен, що тоді вирішив покинути тебе. Може тоді б усе було по іншому. Може тоді б у нас була спільна дитина. Але тепер не про це. Не варто витати у минулому і вже пора усе забути. Маріанно, я хочу стати для тебе, хоч би хорошим другом, – він важко видихнув. Немов хотів сказати ці слова мені вже дуже давно. Через деякий час перевів на мене втомлений погляд.