Глава 36.Повідомлення

Глава 35. Повідомлення

Маріана

Ранок зустрів мене сонячними проміннями, я поморщила ніс та потягнулась. Коли розплющила очі, то побачила усміхненого чоловіка біля себе. Девід гладив мою спину та пильно вдивлявся в обличчя. 

– Ти така красива, – говорить майже  захриплим голосом та тягнеться до моїх губ. Я лукаво посміхаюсь і тягнусь до нього, але на пів шляху відхиляюсь і сміюсь. 

– Ах ти ж, лисиця! – притягує мене до себе та перекидає на свій живіт, я сміюсь та ледь не плачу. 

– Припини, ми розбудимо всіх інших, – сміюсь крізь сльози та нахиляюсь до його обличчя. Відкидаю волосся однією рукою, а іншу кладу чоловікові на голі груди. 

– Байдуже! Хай чують, що ти моя, – ричить він та кусає мене за плече, я знову заливаюсь сміхом і  кладу голову йому на плече. Девід гладить мою спину, а іншою рукою волосся. Я чую його рівне дихання і воно для мене краще будь-якого заспокійливо. 

– Я вже так хочу все вирішити з Олексієм, щоб нарешті все скінчилось і залишилось лише страшним сном. Ніколи не думала, що мене спіткає така доля. Все так жахливо. Я так втомилась і хочу нарешті відпочити, – зітхаю та закінчую говорити. Не хочу сьогодні ностальгії. 

– Ти просто красива, розумна і талановита. В тебе є всі якості, які подобаються нам "чоловікам". Навіть бездоганна фігура, от всі "ми" й казимось від тебе. Ти для нас, мов наркотик, для наркомана. Прекрасна та наївна. Хоча постривай... не така ти уже й наївна. Кому хочеш мізки винесеш і тебе потрібно приборкувати. Це вмію лише я, – сміється він, а я зітхаю з такою тяжкістю. – Дивись... навіть Тім і Марк крутяться навколо тебе і мене це вже починає напрягати. Я ревную, нервую і просто скаженію. Кожен день у будинку, мов бомба повільної дії, – заговорив він серйозним голосом. Я підняла голову і подивилась на нього. Він був досить схвильованим. 

– Ти думаєш, що я піду до когось із хлопців? Дурник! – сміюсь та цілую його в губи. – Ніколи, – шепчу і знову цілую. 

– Не варто говорити, що це не так. Чоловіки біля тебе в'ються, як бджоли на мед. Я часом сам не можу встояти і стримати себе в руках перед усіма, а що казати про інших, яким залишається лише дивитися на тебе. А тепер ти ще й блондинка, це взагалі нокаут для інших, – хмикає він та проводить пальцями по моїй щоці. 

– Ой-ой, досить уже бубоніти, мов ти старигань. Хай дивляться і заздрять тобі, а ти можеш насолодитись цією красою, – я грайливо піднімаюсь та знімаю з себе нічну сорочку. Девід застигає та дивиться на мене захопливим поглядом. Проводить рукою по моїм грудях і ричить. – Подобається, – починаю грайливо виляти стегнами на ньому. Чоловік ричить і перевертає мене нависнувши уже наді мною. 

– Ще й питаєш? – цілує мене в губи з яких вирвався стогін. – Ти ідеальна, – шепче мені на вухо і цілує його. Я стогну і вигинаюсь йому на зустріч. В його руках, я тремчу, мов той метелик, якого загнали в клітку і не випускають. 

Я залежна від його запаху, від дотиків його рук. Від тіла чоловіка. Він мій наркотик. Його блакитних очей, які стали для мене світлом. Навіть поцілунки, які дають мені дихати.  Все в ньому ідеальне. Моє. 

– Доброго ранку, хлопці! – зайшла я на кухню та посміхаючись пішла робити собі каву. 

– У когось сьогодні грайливий настрій, – зауважив Тім надпиваючи запашну каву.

– Є трішки, – показую двома пальцями та сідаю навпроти. 

– Ти виграла в лотерею мільярд? – дивується Марк.

– Ні, виспалась, – зітхаю та надпиваю міцного напою. 

– Всім би так, але ми спати не можемо через Олексія. Боїмося, що тебе знову викрадуть, – важко зітхає Марк та дивиться на мене з болем. Я кладу чашку на стіл та беру його за руку по дружньому. 

– Прошу вас перестаньте нарешті нервувати за мене. Я не пропаду. Зі мною все буде добре. Я втомилась тікати, боятись і ховатись, пора уже стати розумнішою і дивитись страху в очі, – стискаю його руку у своїй і лагідно дивлюсь в його зелені очі, своїми карими, мов шоколад. 

– Я переживаю за тебе, – здригається він та накриває мою руку своєю. Тім уважно спостерігає за нами та помалу потягує свою каву. 

– Не потрібно. Я не в небезпеці. Розслабся нарешті. Коли ти мене покинув, мені було ще важче чим зараз. Не варто робити з цього трагедії, – говорю йому досить серйозно. – Я не беззахисна і батько навчив мене всьому і навіть битися. Хоч мені це й не знадобилось. Я не люблю застосовувати силу і так само не люблю, щоб мене жаліли. 

– Ти кажеш, що вмієш битися? – хмикає Тім не повіривши мені. 

– Так, – киваю та дивлюсь на нього. 

– Може перевіримо? – говорить з викликом та встає з місця. Протягує мені руку і я випускаючи Марка встаю і йду за Тімом на терасу. – Якщо ти хоча б вдариш мене раз, я повірю тобі, – говорить він та кладе руки в кармани. 

– Добре, – киваю та стаю навпроти нього. 

Тім дивиться на мене, а я на нього. Погляди зосереджені, але і чоловіка глузливий такий. Наче він не вірить, що я можу. Це грає мені на руку, бо він повністю розслаблений, тому я роблю крок, випад і хапаючи його за руку перекидаю через себе. Тоді викручую руку назад і ставлю коліно на йому на лопатки затискаючи до землі. 

– Тепер ти віриш мені? – відпускаю його та стаю рівно. 

– Я просто не підготувався, – говорить він та підіймається. 

– Мг, – закочую очі та чую плескання в долоні. Обертаюсь і бачу чоловіків, які ледь стримують сміх. 

– Оце так, да! – вигукує Марк і пирскається від сміху. 

– Ти неперевершена, кохана, – сміється Девід і підійшовши цілує мене в чоло. 

– Та я просто не очікував, от і розслабився, – червоніє Тім та дивиться на мене. 

– Не оправдовуйся, просто прийми, що мене не потрібно пильнувати на кожному кроці, – говорю та дивлюсь на обох чоловіків. 

– Гаразд. Ти перемогла, – підіймає руки в гору Тім. 

– Я згоден з ним, – киває Марк.