Відшукай мене у своїй пам'яті

Глава 38. Сповідь

Глава 37. Сповідь

Привела своє дихання до порядку. Такий переляк від повідомлення, що вам не передати словами. Я ледь на місці не вмерла. Відпустила кермо і поклала руку на дверну ручку. 

«Зберися, Маріано. Це лише розмова. Він не зашкодить тобі. Ти сильна, впораєшся» – промовляю, мов мантру та натискаю на дверну ручку. 

В обличчя відразу вдаряє прохолодний морський вітер і я закриваю очі, щоб насолодитись митями поки, я ще можу. Вдихаю ароматний запах моря і ступаю по сипучому піску.  Мої кроки нерішучі, розгубленні. Я озираюсь на всі боки. Шукаю поглядом того, через кого моє життя стало схожим на справжнє пекло. І я таки натикаюсь поглядом на його силует. На його широкі плечі. Олексій стоїть до мене спиною. Прямо біля самого озера. Я підходжу, повільно. Боюсь нападу з боку. Боюсь, що він підготував пастку, але нічого не відбувається. 

– Олексію, – говорю ледь чутно. Майже пошепки і голос осів. Наче не мій. 

Він мовчить. Навіть не розчув мене. Руки в карманах, а плечі розслаблені. 

Я не знаю, що й робити? Як діяти? Підходжу майже  впритул і кладу долоню йому на лопатку. Олексій здригається і повертає до мене, дивиться спочатку холодно,  а потім спокійно. 

– Довго ти. Я вже думав, що сам витягну тебе з тієї машини, – говорить і посміхається. 

– Я... я... – в мене бракне слів і очі наповнюються слізьми. Я бачу свого ворога, а в той час, того через кого була трішки щаслива. Не знаю, що це зі мною і до чого тут сентиментальність, але він інший...

Я бачу понурого, нещасного, зблідлого та змарнілого чоловіка. Кола під очима, від недосипання і певно п'янства. Він любить мене, як усі інші, але я ніхто. Лише жінка, яка не знає нічого в цьому життя. Не розумію навіщо вони кохають мене. За що? По моїх щоках котяться сльози і Олексій злегка проводить великим пальцем стираючи їх. 

– Не плач, маленька, – шепче він мені. І я дивлюсь на його потріскані та бліді губи. Чомусь раніше я не помічала зміни у його зовнішності. Для мене його вчинки затьмарювали все, але при світлі місяця, я добре все бачу. 

– Олексію... Навіщо ти це робиш? – захлинаюсь від сліз і болю, яким він кроїть мені серце. 

– Я тобі розповім. Усе розповім. Як було насправді, – посміхається він та підходить в притул, щоб я могла бачити його до болю знайомі очі. – Я покохав тебе першим. Коли ти навчалась в університеті, я приїхав туди, щоб підписати договір з деканом щодо поставки меблів. І там я зустрів тебе та відразу закохався. Від одного погляду на тебе, моє серце пробивало гучні удари. Я не міг контролювати себе. Я запитав у декана, про тебе і він мені розповів усе. І я захопився тобою. Я ніколи не забуду твоє каштанове підкручене волосся, – він провів по моєму волоссю пальцями і я завмерла. – Не забуду твої шоколадні гарячі очі, які світились тоді щастям. Посмішка, яка снилась мені ночами. Спочатку, я не міг прийти в себе, адже ніколи не кохав. Я просто віддавався роботі, але потім зрозумів, що саме ти, та єдина. Моя. І я приїхав в університет ще раз. Я хотів побачити тебе. Моє серце так калатало тоді, – Олексій задумливо посміхається і проводить долонею по поїм вологим щокам. – Але коли я побачив тебе з хлопцем, то ледь не зірвався. Я не міг повірити своїм очам. І тоді я вирішив зробити все, щоб ти була моєю. Це я змусив Марка поїхати. Вірніше його батька, який погодився на цю авантюру. Я розлучив вас, але ти все одно не помічала мене. Я завжди був поряд. Спостерігав, – він зітхнув та провів рукою по моїм губам, а потім надавив на них великим пальцем, щоб я привідкрила їх. 

– Олексію...

– Чш...ш...ш... Нічого не говори. Дай мені спершу розповісти, – посміхнувся він та провів рукою по моїм вилицям, я закрила очі та зосередилась на його голосі. – Потім ти пішла працювати до мого брата і я не встиг нічого зробити. Я був в Україні і коли приїхав, було уже запізно. Ти закохалась у нього. Я бачив, це у твоїх очах. Там на благодійному вечорі. Я знаю, що ти знаєш частину розповіді, але не все, – я киваю і даю йому змогу говорити. – Ти не уявляєш, якої мені праці коштувало відступити, адже він мій брат. Я не міг боротись з ним і не мав права. Тому, я поїхав до України, де і пробував тебе забути. Але ти знову з'явилась в моєму життя і я більше не міг тебе відпустити. Та ніч у клубі... я не зміг втриматись, але все ж пересилив себе. А потім новина про вагітність, яка і мене привела в шок, але я дав собі слово, що буду любити твою дитину, як свою. Я хотів, щоб ти думала, що дитина наша. Хотів, щоб ти не йшла. І нарешті наважився йти проти брата заради свого щастя. Адже бог дав нам другий шанс, – Олексій повільно опустив руку по моїй шиї, а очі не відводив від моїх. 

Я не знала, що говорити. Не могла. Я хочу дослухати. Хочу знати правду. Якою б вона не була. 

– Ти не підпускала мене до себе. Я не міг з цим змиритись, але давав тобі час усе добре обдумати і звикнути до мене. А потім ми поїхали до моїх батьків, де й ти дізналась, що ми брати. Я тоді збожеволів не гірше Девіда, але його вчинок перекреслював мій. Коли ти потрапила через нього у лікарню, то я бачив у твоїх очах зневагу. А до мене ти змінила своє ставлення. Я не міг повірити і був просто на сьомому небі від щастя. Потім весілля. Медовий місяць, який став сюрпризом. Адже Девід знову облажався. Не сказати, що я був не радий, це нічого не сказати. І ти знову обрала мене. В той момент, я був таким щасливим, що не міг не посміхатись. Але ти не підпускала мене більше до себе. Закрилась від усього світу, і від мене. Навіть з кімнати не виходила. Я як вірний пес сидів під твоїми дверима і чекав поки ти впустиш мене, але цього не ставало. Я почав пити і ночувати під дверима твоєї кімнати, це було жахливо. А потім ти втекла... – Олексій замовк та відсторонився. Потім розвернувся та вдивлявся в далечину озера. 

Я розглядала його і не могла себе пробачити за той жах, який він пережив. Усе, що я робила для нього, це завдавала болю. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше