Частина 1

Зовсім тихо... Здавалося, що ця пронизлива тиша буквально ріже слух. На холодну кам'яну підлогу падають тіні від факела, якого можна було побачити через ґрати. 

Ґрати. Які ж вони холодні... Однак це не сама холодна річ. В цілому вся кімната була зроблена із каменю, котрий з роками вкрився цвіллю та став вогким. Одне-єдине вікно, що самотньо розташовувалося по лівій стороні від ґрат.Старе, дерев'яне та рипуче ліжко з тоненькою ковдрою та подушкою було одразу під вікном. 

Певно, у цій так званій, "кімнаті", найбільше уваги привертало дитя, до ноги котрого був прив'язаний довгий та важкий ланцюг. Він був прикріплений до ноги хлопця так сильно, що просто "впивався" в шкіру дитини.

Дитя...Його важко назвати дитям, адже це високий хлопчина років 15-16. Він сидів на холодній підлозі опираючись на стіну навпроти вікна. Хлопчина мав не акуратно стрижене чорне волосся, довий чубчик по лівій половині лиця, що ховав за собою одне із темно - фіолетових виразних очей, котрі байдуже дивилися в підлогу. Спортивне тіло з вираженими ключицями було у глибоких подряпинах - результат від покарання, яке йому призначили за провину. Чорна футблка та штани дуже гармоній но дивилися до блідої шкіри та масивного чокера на шиї хлопця

- Торо! - строгий голос чоловічий голос рознісся ехом по довгому коридору

Хлопчина почувши своє ім'я спочатку підняв голову, а потім різко опустив, знову розглядаючи підлогу

- Ще живий - кроткий смішок

Чоловік, що говорив це стояв далеко від кімнати Торо. Він ніколи не показувався, однак за стільки років перебуття тут, хлопчина добре вивчив його голос.

- Іди звідси - байдуже проговорив Торо