Розділ 36. Суд імператора

- Ні! - ринув Ліам до дівчини та припав поруч, боячись зробити їй боляче.

Його тіло тряслося, серце калатало, помираючи разом з нею, а внутрішній тиск, що виштовхував гіркі сльози, скував його рухи. Колись він відчував щось подібне, в той день, коли вона провалилася під землю, але навіть тоді, біль, що пронизував його тіло та душу, не був таким пекучим.

Навколо продовжувався бій, в якому діти підземелля дорізали своїх противників, але для Тодея все померкло, відійшовши на задній план, і ніщо та ніхто не міг відірвати Прайма Барелії від його коханої, бо світ перестав існувати навколо.

- Прощу тебе: не помирай, - нахилився він, відчуваючи слабкий жіночий подих на своєму обличчі. – Адель, кохана… Живи, прошу тебе. Не покидай мене.

Дивлячись на неї, на таку понівечену, він не зміг втримати сльози, картаючи себе за те, що не встиг врятувати її; що не прийшов раніше; що не був поруч, коли так був їй потрібен. І ніякі причини не були йому виправданням, а навпаки – заставляли його відчувати провину ще більше.

Тремтливими руками він ледь торкався її обличчя, на якому були сліди крові, бажаючи зацілувати кожну ранку та кожен поріз, заліковуючи їх своєю любов’ю. Але… Реальність була безжальною.

Важкий вдих, що супроводжувався хрипами, важкий видих, і Адель рефлекторно відкашлялася, випускаючи з рота цівку крові, що бризками потрапила на обличчя Ліама. Її очі то закривалися, то повільно відкривалися, транслюючи пустоту в середині, бо відчувати біль, у її стані, вже не було сил, але, у своєрідному тумані, вони бачила, що діялося навколо.

Там, за спиною Ліама, продовжувалося протистояння величних, де, у кінцевому випадку, Ба-Хан Арек та Лін Прайм змогли схопити Ша Зодака, пригвинтивши його лицем до землі. Але, навіть це вже не могло нічого змінити. Адель помирала, і врятувати її могло лише чудо.

Калюжа крові під величною збільшувалася у прогресії, пробиваючи собі шлях до п’ятикутного кристалу, а згодом, поєднавшись з ним в одне ціле, кров піднебесної розбудила артефакт, що спав усі ці довгі роки. Блакитне сяйво вирвалося назовні, сформувавши стовп світла, і сила його була настільки великою, що жоден, хто був поруч, не міг прямо дивитися на нього, закриваючи очі від потужної сили променю.

Та сила піднялася високо в небо, аж за самі хмари, та розійшлася на тисячі лій у різні боки, розкладаючи на мілкі частини невидимий купол, про існування якого ніхто навіть не здогадувався. Купол пав, а разом з ним, ніби давно очікуючи цього моменту, п’ять стовпів світла ринули на землю яскравими променями, пророкуючи прихід посланців самого імператора.

Всі вони були на одне лице, ніби сини від однієї матері, яка породила на світ п’ять близнюків. Одягнені у срібного кольору збрую, почесні воїни вишикувалися по периметру, тримаючи в обох руках гострі мечі, що палали срібним сяйвом, і картина ця була приголомшлива.

Ніхто не знав, що буде далі, але всі довкола, хто вижив у кривавій бійні, як німі споглядали на це дійство, згодом побачивши, як слідом за новоприбулими, у золотому сяйві спустився сам правитель імперії.

Його металеві, з чистого золота крила, розкрилися на повну, ще більше звеличуючи його над усіма. Його молоде, ніби висічене з мармуру обличчя, не проявляло жодної з емоцій, а холодний погляд заставляв серце стискатися.

Не промовивши ні слова, він зробив декілька кроків вперед, і всі, хто були свідками приходу імператора, як один упали на коліна, проявляючи свій страх та виявляючи свою повагу божеству у його особі. І навіть Шакур поклонився владиці усієї піднебесної, спонукаючи своє плем’я зробити те саме.

Винятком був лише Ю’Ліам Прайм. Не зважаючи ні нащо, він продовжував сидіти над Адель, тихо помираючи від горя. Пелена сліз не давала йому бачити нікого, окрім неї, а все інше не мало значення, навіть якщо світ зараз міг розлетітися на мілкі частини.

- Вона буде жити, як і життя в середині неї, - мовив імператор розмірено, а рука його лягла на плече Ліама, вириваючи правителя Барелії з полону його власного горя. – Дай моїм воїнам забрати її в обсерваторію. Там вона зможе залікувати усі свої смертельні рани.

- Вона вагітна? – в черговому ступорі перепитав Тодей і сльози з новою силою полилися з очей, не в змозі витримати той спектр емоцій, що розривав його душу на частини.

Там було відлуння щастя від почутих слів, що він міг стати батьком, яке згасло в темряві страху, тепер не за одне життя, а за обидва. Лавина жалю з новою силою накрила його з головою, спонукаючи вимолювати милість.

- Прошу, - не встаючи з колін, повернувся Ліам до золотокрилого, низько впавши до землі, - врятуйте їхнє життя і я буду служити Вам ціною свого власного, мій імператоре.

- Ти служив мені усі ці роки, коли в тіні захищав народи імперії, і заслужив моєї ласки, - мовив імператор та протягнув Тодею руку, аби той встав з колін. – Все, що ти хочеш, буде дароване тобі без жодної умови. Зараз Даару Адель носить під серцем наступника Прайма, який у день свого повноліття отримає від мене своє особисте імператорське благословення. Нехай це буде подарунком, за те, що його батьки повернули імперії Хобар її правителя. І буде так, - говорив владика, а його воїни у цей час активували енергетичний щит, на який згодом поклали понівечене тіло Адель, що ще через кілька миттєвостей, сформував кокон навколо величної, відправивши її в стазис.

- Я вдячний, - поклонив Ліам голову перед імператором, стараючись втримати емоції.

- Можеш піти з нею, а я підіймуся згодом, - мовив той, хто приніс світло надії у найтемніший момент Тодея Прайма, відчуваючи, як новоспечений майбутній батько зовсім не готовий відпустити Адель від себе ні на крок, і Ю’Ліам знову поклонився владиці, проявляючи свою безмежну повагу та вдячність.

За мить стовп світла піднявся у нічне небо, транспортуючи капсулу з дівчиною в середині, до небесної обсерваторії, а слідом за нею, у ідентичному промені відправився й Ліам, залишаючи всіх інших на суд імператора.