Розділ 19

Зранку світило приємне, як завжди, літнє сонечко і зазирало до кімнати. Після вчорашнього дощу залишився лише мокрий асфальт і бруківка, а також дрібна роса на рослинах. Наполегливі промінці все ж розбудили Таню і вона неохоче піднялася з ліжка. Вчора вона з Лісою довго говорила на різні теми, потім гуляла з Маргарет, Льюїсом і Нінусею. Поки малеча мирно спала, Таня розповідала про "ігри" і навіть показала фото з перекошеними обличчями горе детективів. Своїм сміхом Марго розбудила Нінусю, і Тані довелося з нею гратися півночі, бо донька не хотіла засинати. Не геть свіжа та бадьора, Таня пішла на кухню і заварила собі каву. На аромат прибігла Маргарет, випила з Таньою напій і побігла бавитися з Нінусею. Ну серйозно, ніби Марго і Льюї були одержимі цією темноголовою малою. Вони швидко випроторили Таню на прогулянку, а самі повезли в візочку Нінусю надвір.

Троцька переодягнулась в чорні джинси і білу футболку зі зграйкою різнокольорових метеликів, взяла сумочку з телефоном і відправилася пішки до міста. На дорозі було мокре покриття, тому кеди не залишилися сухими, як до того. Пройшовши зо кілька метрів від будинку друзів, Таню зупинив Назар, а з ним і Беніс.

- Назарко? - вигнула брову Таня і переводила погляд то у вічі одному то іншому.

- Я тебе знайшов, - сказав Назар і згріб дружину в свої міцні обійми.

- Кхм... - кашлянув Беніс, перериваючи щасливий момент. - Нам потрібно поспішати, - офіційно мовив він.

- А куди поспішати? - запитала Таня, окинувши принца питальним поглядом.

- Розумієш... - почав Назар, - ти нам потрібна, як важливий свідок по справі принцеси, - зтиха сказав Назар. Таня відштовхнула його від себе і нагородила гнівним поглядом.

- Це не заме багато часу, - запевнив Беніс.

- У вас година, - повідомила Таня з діловим виглядом.

- Встигнемо, - сказав Беніс і Назар запропонував руку для переміщення. Таня видихнула і взяла руку свого чоловіка.

Через мить вони опинились в світлій білосніжній кімнаті з таким же столом і стільцями зі спинками. Світло було сліпучо-білим. Кімната здавалася невагомою і дуже стерильною. Беніс вказав на стілець і Таня сіла. Їй здавалося, що вона і чоловіки ніби плямки на білому простирадлі і хотілося чимшвидше звідси піти. Принц сів напроти неї, а Назар поруч з ним.

- То про що ви хотіли поговорити? - не витримала Таня кількахвилинного мовчання.

- Мені здається, що ти знаєш, - загадково мовив Беніс. До жаху неформально, що відразу не сподобалося Тані.

- Що я маю знати, принце? - запитала дівчина, перейшовши на офіційний тон.

- Ох, які ми серйозні. Мені здавалось, що дружина мого друга і мій друг. Сподіваюсь ти відповідатимеш чесно і не витрачатимеш наш і свій дорогоцінний час. Отже, розповідай все, що ти знаєш про принцесу.

- А навіщо вона вам? - вирвалося у Тані. Ну гаразд, заплановано вирвалося. Давніх звичок не так і легко позбутися, до того ж, якщо вони корисні, типу вміти контролювати себе.

- Це  трохи не твоя справа, але нічого серйозного, поговоримо і відпустимо, - сказав Беніс. - Так що з твоєю знайомою нічого не станеться.

- А звідки ви взагалі взяли, що я її знаю? - мовила Таня і склала руки на грудях.

- Почалося... - протягнув Беніс.

- Тань, - подивився  на неї Назар.

- Що? Я тут взагалі-то нічого казати не зобов'язана. По закону...

- Здається, що нічого так не вийде, Назаре. Кличемо Емануіла.

- Може не потрібно? - запитав Назар і пильно подивився на Таню.

- Я нічого не скажу, - відповіла Троцька на його німе питання.

- Клич, - здався Назар.

Беніс витягнув з кишені телефон і написав коротке повідомлення. Мабуть Емануілу. За лічені секунди в цій білій кімнаті з'явився і сам пан колишній викладач з якоюсь пляшечкою у руках. В ній була темно-зелена чи темно-синя рідина. В ній були присутні, якісь блискітки, що кружляли в суміші.

- Що це? - поцікавилась Таня з незворушним виглядом. Вона-то знала, що це.

- Це те, що змусить тебе говорити. І тільки правду, - посміхнувся принц.

- "Нічна ісповідь", - прокоментував Назар. - Воно не зашкодить.

Таня лише хмикнула і відвела погляд. Біла стіна її бісила ще більше, ніж сама ситуація в якій вона опинилась. А ні, білий колір цієї кімнати лише підливає масла у вогонь, а може і гарну таку каністру бензину.

- Слабак. І каблук оцього, - тихо мовила Таня, тицяючи вказівним пальцем в бік Беніса. - А мав би бути моїм, - вона повернулася і подарувала Назару колючий погляд, від якого по тілу пішли мурашки. Здається, хтось починає злитись. Очі від зелено-коричневого перейшли до більш карого, а очі примружилися в очікуванні.

- Тань, - вимогливо подивився Назар на дружину. Здається навіть в повітрі почала літати напруга і електрика.

Емануіл підійшов і разом з іншими вони таки змусили її випити те зілля з неприємним смаком. Він був схожим на суміш соку лимона і чогось солоно-перченого. А ще Таня вловила дивний смак, який не одразу розібрала.

- Придурки, моя футболка, - прокоментувала дівчина те, що на її одяг пролилося кілька крапель "нічної ісповіді", - вона ж тепер не відіпреться. А таких, з метеликами, в магазині вже не залишилось. Лише з сонечками і пташками.

- Не потрібно було пручатись, - кинув Емануіл і вийшов з кімнати за помахом руки Беніса.

- Ні, ну ви таки придурки, горе детективи. Так довго мене шукати і якщо говорити прямо, то знайшли тільки через дурість Марго. Мені цікаво, а у вас всі такі ж розумні і проникливі детективи? Якщо так, то мені справді шкода...

- Що ти таке кажеш?! - піднявся на ноги і загрозливою хмарою став над дівчиною.

- Чистісіньку правду. Інакше, під дією вашого препарату я не можу. Чи можу... Чи не можу... - розсміялася Таня.

- Вона точно нормальна? - скривив посмішку Беніс.

- Вже сам не знаю... - гмикнув Назар.

- Отже, відразу до справи. Розповідай все, що ти знаєш про принцесу.