Розділ 21

За мить охоронець був безцеремонно відпихнутий і в кабінет зайшла Таня. В короткій жовтій сукні, на високих підборах і з малесеньким клатчем в руці. Довгі висячі сережки з діамантів колихалися при кожному її кроці. Підбори чітко вистукували ритм. Владний. Рішучий. З легкою посмішкою вона підійшла до столу, а потім відійшла в іншу сторону і сіла на диванчик, що стояв під стіною, яка знаходилася метра за чотири від столу. Елегантно і водночас спокусливо закинувши ногу, Таня звернула увагу на чоловіків.

- Я чекаю, - владно промовила вона.

- Що? - не зрозумів Віталіс. Таня глянула на гостя, щось прикинула в голові і мовила:

- Як що? Моє замовлення. Я вже два тижні чекаю від САДу інформацію про... одну особу.

- То ти ходила сюди за замовленням? - вигнув брову Горя.

- Уяви собі так. І взагалі Шевелін, тебе це не стосується. Чи хочеш добавки. Не вистачило на випускному? Так я додам. А хоча, в мене на це немає часу. Так що? - перевела вона погляд на Віталіса. Він підхопив її гру і дивно посміхнувся.

- Завтра приходь на дванадцяту і все буде.

- Ок. Рівно о дванадцятій побачимось, - сказала вона. - І хто тепер вищий по статусу, Шевелін? Здається Троцькі трохи вище, за вашу родину, - прошепотіла Таня, підійшовши до столу.

Мить Троцька сканувала його очі, в яких відбився подив і трохи страху, люті і задуманості.

- Чао, - на останок сказала Таня і вийшла, голосно гупнувши дверима.

- Я ж казав, що вона просто клієнт, - склав руки на грудях Віталіс й нагородив друга зверхнім поглядом.

- Гаразд. Твоя взяла. Тепер зрозуміло, чому мені здалося, що ви перетинались і ти знаєш де вона.

- Так, знав. Але САД не викриває особисту інформацію своїх клієнтів, доки вони є клієнтами. Ще якісь запитання будуть, бо ти мене відірвав від роботи? Ще й до того потрібно доробити замовлення Троцької.

- Мабуть ні. Якось ще до тебе завітаю.

***

На наступний день було дуже сонячно і жарко. Рівно о дванадцятій Таня, в тому ж амплуа, що і вчора, зайшла до кабінету Віталіса і сіла навпроти нього.

- А ти вмієш вчасно з'являтися. І зчитувати ситуацію, - похвалив Віталіс дівчину.

- Так. Навчилась. Ось те, що ти просив, - сказала Таня і дістала з клатча маленьку флешку і передала її Бренесу. Він підєднав її до ноутбука і пробігся по сторінках документу.

- Молодець, - видав він. - Все на місці. Цього разу ти впоралася з завданням швидше, ніж з базою даних.

- Звісно швидше. Це всього лише дістати кілька сторінок документу в одного з графів, а минулого разу зламати і скачати всю інформацію ГРОДу.

- Та гаразд, гаразд. Заспокойся. Я просто пожартував. Ти зблідла з часу нашої останньої зустрічі. Щось сталось?

- А ти не знає?! Останнім часом в пеклі таке твориться... - стишила вона голос. - Коротше, принцеса повернулася і ганяє свого брата і ще трьох людей по всьому пеклу. Та ще й відкрито насміхається з них. Який жах. Як вона лише посміла?! - говорила Таня з легкою посмішкою і таким голосом, ніби розповідає якусь таємницю.

Віталіс розсміявся. Щиро та дзвінко. От любив він, коли Таня так розповідала про принцесу. Особливо це було смішно, коли ти знаєш, що вона і є принцеса. Та не зважаючи на статус і її поведінку, коли вона Лінарус, Таня добра і проста натура. Трохи романтична, весела, добра, розумна і смілива. Він завжди нею захоплювався,ще з того моменту, як пізнав її трохи більше, ніж всі решта. Тоді вони і почали свою дивну таємну дружбу. Щоб не відрізнятись від всіх і не заважати діловим стосункам між батьками графів, Таня запропонувала Віталісу не виділятись і робити так, як інші, а дружити таємно. Спочатку він дружив з дівчиною, і не знав про її друге "Я". Але і без нього він вважав її чудовою. Потім Токаренко познайомила його з Маргарет і Льюїсом, а ще через деякий час тріо вирішило відкрити Віталісу очі на ще одну сутність Тані. Бренес тоді був в повному шоці. А з часом прийняв і цю її маску і став одним із охоронців таємниці принцеси,як це любила казати Таня. Знаючи її, він все одно продовжував гру в неприязнь, ба навіть Таня підтримувала цю тактику, бо хто як не вона розуміє тиск з боку батьків і суспільства.

 Потім Таня переповіла частину своїх "пригод", показала фото і вони навіть випили чаю з тістечками. Серед їхньої розмови подзвонила Маргарет і терміново викликала додому, бо Нінуся плаче і не збирається заспокоюватись, доки не побачить маму.

Таня попрощалась з Віталісом і телепортувалась до своєї і Ніни кімнати.

- Ну що таке знову Нінуся? - лагідно мовила Таня до дитини і пригорнула до себе. Майже моментально крихітка заснула, кутаючись в мамині обійми. - Вередливе моє сонечко, - промовила Таня. Вона ще деякий час поколихала дитину і поклала в ліжечко. Нінуся скрутилася клубочком і все так тихо сопіла носиком. Від Троцької йшла така лагідність, щирість і доброта, що поділившись д усім світом залишилося б. Такий лагідний погляд, дотики... Все це дарувала вона донечці, ніби боючись, що її заберуть. А цього б вона точно не захотіла. Материнський інстинкт не зважає на походження, статус чи ще якусь дурницю. Він підказує, що центром всесвіту стала дитина, а не щось інше. Не кар'єра, не робота, не вічні таємниці, що так заважають жити, а саме дитина. Це маленьке чудо, що є продовженням тебе і твого коханого. Навіть, якщо він повний телепень, хоча такий рідний і коханий.

Так Таня провела і решту дня. Будучи поруч з Нінусею та оберігаючи її сон. От подумати б тільки, як вона жила без цього сонечка, якому лише півмісяця. Дивовижа, що роблять ці першобутні інстинкти з владною і рішучою жінкою.