Її величність принцеса 2

Розділ 24

Назар почав подумки читати листа...

"Привіт. Дивно починати листа так, але нічого ліпшого я не придумала. Назарко. Ти неймовірний, чудовий і відданий чоловік. Я часто запитувала в себе, де такі прекрасні як ти істоти беруться. Добрий і щирий. Дуже мужній і владний. Я не знаю, як описати тебе словами, бо настільки піднесених слів не існує... Пам'ятаєш наш медовий місяць? Мабуть так. Пам'ятаєш, як ми змагались, хто перший припливе до коси? Тоді ще такий гамір здійнявся. Ти тоді переміг. Я від цього була неймовірно щасливою і заздрісно було самій собі, від того, що в мене був ти. За всі мої роки, не такі вже й швидкоплинні, я затямила одну річ - ніколи неможна комусь довіряти повністю, не можна розслаблятись... Але поруч з тобою я це робила. Лише поруч з тобою я почувалася захищеною і особливою, коханою. Майже шістнадцять років я відчувала, що все моє життя, існування, це лише чиясь безглузда гра. Що я маріонетка чи щось таке, що я актриса. Коли я вперше втекла із замку, мені було сім. Я з захопленням тікала далеко, подалі від замку... Довго мандруючи, і пішки і на крилах, я дісталася аж до академії Троцького, твого брата. Він насправді на двадцять років тебе старший, а не на десять. Він не хотів, щоб ти думав, що між вами настільки велика різниця. Я його знала, ще до того, як мене замкнули у вежі гріху. Він був моїм вчителем,чи щось подібне, майже нянькою. Я не відразу пішла до нього. Кілька днів я блукала по лісу і думала, що мені робити. До мене в кімнату, в замку, навідували раз чи двічі на рік, й то в чітко фіксовані дати, тому я обдумувала, що можу так гуляти, а не сидіти в чотирьох стінах і читати всяку дурню про принців, принцес і щасливі завершення. А що? Лише такі книжки в мене були у чотирьохрічному віці. Ну, і ще деякі, які я знайшла і вежі. Це секрет, якщо що, але я відкриваю всі карти тобі. Ті книжки були дуже і дуже заплутаними, тому за три роки я подужала лише півтори і то найлегші. Це була історія будівництва замку і таємні ходи, а інша, ту, що я тоді не дочитала, це легенди. Через дві чи три доби активних роздумів, я вирішила ризикнути і спробувати жити іншим життям. Життям не обтяженим несправедливим минулим. Я повернулася до себе в кімнату. Похапцем переглядаючи книжки, я бачила як можна перетворитись в свою другу подобу, другу личину. Ну і я спробувала. Вийшло не з першого разу, але вийшло. Віддалік, якщо сильно не придивлятись, то я була не схожою на себе і це мене дуже тішило. За місяць я навчилась швидко перетворюватись в обидві сутності і підучила навчальний матеріал, щоб вступити в академію. Це місяць знадобився, щоб зробити документи, придумати легенду і залагодити всі формальності. З цим частково допомагала мені Маргарет, моя подруга дитинства. Тоді я могла їй довіряти, і зараз довіряю. А ще був Льюїс, він також допомагав, але спочатку здебільшого тому, що йому подобалось проводити час з Марго. За ці два місяці я чудово нагнала програму і була таким собі середнячком. На чорному ринку і продала прикраси, що були в моїй кімнаті і мала кошти на те, щоб орендувати квартиру в Олексії Федорівни і на побутові витрати. Коштів вистачило майже на рік. Через пів року після мого вступу в Академію Троцького, я виявила в своєї тіари дивну здібність перетворювати зекономлену енергію в перлини і діаманти. Спочатку найпримітивніші, а з часом я вдосконалила цей дар і тепер можу створювати прикраси і не тільки різної складності. В дванадцять почалося змагання за мою руку і серце. Завдяки тим книгам, що я знайшла у вежі, я вже багато чого знала, чого не знали і дорослі, і королівські радники. Завдяки ним я змогла добитись своєї участі в турнірі і право не одружуватись з просто найсильнішим. До кожного турніру я готувалась майже до втрати пульсу. Тоді був важкий період, адже Кріс дізнався про тебе і про те, що скоро ти маєш виявити свої сили. По академії він шукав того, хто може наглянути за тобою і водночас проходити програму навчання в школі. Напружені часи... Тоді я майже не спала. Весь час витрачала на навчання, фізичне і духовне. Коли все трохи вляглося, в тебе прокинулись сили і я мала наглядати за тобою, Назарко. А потім Каспар, мій і Беніса дядечко, брат Джозефа, нас викрав. Він думав, що моя тіара дає мені потужну силу і все таке, але насправді вона таких властивостей не має. Вона зберігає енергію, а не випромінює з нізвідки. Я не могла ні раніше, ні в той момент зізнатись ким я є. Цією дією я б наражала на небезпеку багато людей, і не тільки людей... А також я боялась. Страшенно боялась, що коли мене викриють, то я матиму знову невилазно бути в замку, або б мене знову запроторили до вежі гріху, і таке не виключено... Тоді мені вдалося відправити послання Марго, щоб вона нас врятувала, і в неї це вийшло дуже швидко. Ми стерли з пам'яті Каспара всі ті події, його відомості про мене і про тіару. Після цього я зрозуміла, що не хочу повертатися до життя принцеси. Я багато чого зробила, щоб мати хоч якусь волю і незалежність. Далі був бал, після якого я втекла, мої пошуки, пошуки однокласниками принцеси серед "своїх"... А потім чудесний Львів, і ти... Мені закрутило голову, мов дзигу і я не могла зупинитись. Я бажала бути з тобою і це було моє найегоїстичніше бажання. Я з отіла тобі все розповісти про себе, але не наважувалась, бо боялась. Боялась, що ти не захочеш бути зі мною. Егоїстка! На останньому балі, після мого шістнадцятиріччя, я офіційно заявила про своє зникнення. Джо здається був радий, що нарешті позбувся тягаря. А я могла вільно бути з тобою, почувати себе захищеною, маленькою і кохаючою. І так і було. Час від часу я навідувалась до Маргарет і Льюїса потеревенити і дізнатись новини. На одному з таких дружніх вечорів Віталіс, ну ти його знаєш зі Львова, ми давно були друзями, майже від мого вступу до академії, отож, він запропонував мені роботу в САДу. Він тільки починав займатись і все влаштовувати в цій організації. Я погодилась, бо знала якщо що він мене виручить. Не раз виручав. Отак я і жила. З тобою ніжна і справжня, а там більш незалежна і сильна. Цілий рік до нашої сварки, я не потикалась і пекло. Віталіс давав мені лише складні завдання, а таких тоді не було, а Марго навідувалась до мене. І все було чарівно, до того балу в ГРОДі. Тоді я вже місяць як була вагітна. Думала все як тобі сказати, а тут цей бал, ну я і вирішила, що після нього повідомлю радісну новину... Але не так склалось, як гадалось. В результаті ми посварились і я довго тебе не бачила. Спочатку дуже жаліла про свої слова і вчинок, а потім почала злитись. І пішов весь цей сир-бор. А це я дізналась, що ви шукаєте принцесу, то розізлилась ще більше. "Чому всім потрібна вона, а не я?" - часто питала я себе. Закінчила журналістику, займалася своїм станом і читала. Мені знову допомагала Маргарет і Льюї. Потім Марго, щоб мене розвеселити, запропонувала попудрити вам трохи мізки, ну я і погодилась. Це справді було весело... Але не сьогоднішній день. Зранку посварилась з Марго, потім натрапила на вас і правда вирвалась назовні. І ти вирішив, що не хочеш бути зі мною. І я... я це прийняла. Дуже засмутилася і розізлилася на себе. За те, що не наважувалась розповісти тобі раніше. Не розповісти тобі про ще одну мою сутність... Знаєш, я сподіваюсь, що тобі житиметься без мене краще. Без набридливої, надокучливої, неідеальної, прискіпливої і егоїстичної. Це все сталося через моє дурне бажання бути кимось, а не маріонеткою чи лялькою. Пробач. Пробач мене за все, якщо звісно можеш. Мабуть це час прощатись... Сподіваюсь ти приділятимеш час Нінусі, а якщо ні... то про неї подбає Марго, я в цьому впевнена. В скриньці, в мене в кімнаті, в будинку Марго, є дві картки від місцевого банку. На ньому багато коштів, для безбідного і довгого життя. Приділяй час дочці, а не роботі, бо в цьому немає потреби. Пароль - дата нашого весілля. І передай дещо Бенісу. Я здогадуюсь, чому він мене шукав. Мабуть здогадувався, що я знаю чому померла мама. Я знаю. Це через Джо, Люцифера. Він зраджував мамі з багатьма жінками, і Неріса не витримала. Вона хотіла піти і забрати нас, своїх дітей. Джо цього не хотів, намагався затримати її. Вони домовилися до мирного  рішення про те, що Беніс залишиться спадкоємцем престолу. Але... Одна із коханок Люцифера, та, що була його наступною дружиною, змовилася з іншими, такими як вона, і вони найняли вбивцю для неї. Тоді ми гуляли в парку і нічого не підозрювали про напад... При смерті мама викинула сильний шквал енергії, який стер всім пам'ять. Всім, крім мене. Я єдина трималася за неї, торкалася годинника. Вона мені його віддала на останніх своїх секундах і попрохала нікому не розповідати про те, що сталось. Вона не хотіла помсти... А я після року в вежі цього нестерпно бажала. Це через мене у Джо змінювались часто дружини. Я їх не вбивала, лише погрожувала кривавою розправою і вони тікали світ за очі. Теперішньої серед тих зрадниць не було. Тому вона і досі поруч з королем. Це все так сумно... Я довго не могла прийняти цю ситуацію. А потім я зустріла тебе, і стало набагато простіше, легше.  Дякую тобі за все. За весь час, що приділяв мені. Час прощатись... Я завершу своє безглузде існування і більше не мозолитиму нікому очі. Я до Григорчика, він давно чекає нових друзів, щоб погратись. Бувай. Кохаю тебе... і Нінусю..."




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше