Розділ 25

Назар якусь мить думав над прочитаним, а потім аркуші випали з його рук. Аркуші посипалися на підлогу і на нього звернули увагу інші.

- Таня... - промямлив він. - Вона пішла... назавжди...

Так. Навіть найвідбитіший у пеклі знав значення слів "піти до Григорчика". Це одна з небагатьох істот, що може позбавити життя демона. Але лише за його добровільною згодою. Покінчити з демоном важко і проблематично, але Григорчику це під силу. Легенда, оповідка, каже, що Григорчик, це напівдух дитини, який може повністю знищити свого "друга". Він зі своїми гостями грає в гру, яка називається по його "Лялька". Він, сам того не усвідомлюючи, забирає життя, життєву енергію з тіла і вона безслідно  зникає. А тіло залишається у хлопчика. Ось так... Але ще не все втрачено! Григорчик чекає три доби перед своєю "грою". Є час її врятувати. Для того, щоб потрапити до хлопчиська, потрібні чорні перлинки, а вони вкрай рідкі. Такі і на чорному ринку дістати проблематично.

- Горя... - тихо сказав Назар, а потім прочистивши горло додав: - Ти знаєш, де можна знайти чорні перлини?

- А що таке? - не зрозумів Горя.

- Таня. Вона у Григорчика!

- Я хутко, - кинув він і вибіг з кімнати. Очевидно до своїх джерел. Невідомо скільки це займе часу, але потрібно сподіватись на краще.

Хвилинну тишу перервав телефон Назара. Невідомий номер невпинно тероризував нерви оточуючих, тому на четвертому виклику, Назар підняв слухавку.

- Троцький, ти взагалі збожеволів?! Що ти їй зробив, що вона вирішила піти до Григорчика?! Я підозрювала, що ти чокнутий, але щоб так...  Нічого не хочу чути, щоб через три хвилини був біля банку, інакше я тебе з-під землі дістану і витрясу не лише всю душу, а і внутрішні органи. Чекаю, - гнівним голосом кричала Маргарет. Дуже розлючена.

Назар вирішив послухати "прохання" подруги дружини, адже вона може знати більше... Кинувши принцу, що пояснить все згодом, він вибіг з будівлі і телепортувався до банку на головній вулиці столиці пекла. Біля банку його вже чекала розлючена, як фурія, графиня Хесті. Від її рухів чорна легка сукня телемпалась туди-сюди. Коли Маргарет побачила Назара, то припинила втоптувати бруківку і завмерла на місці.

- Нарешті, - сказала вона. - Ходімо швидше...

- Навіщо? - ухилився він від рук Марго, що намагалися схопити його за руку.

- Ти дурний, чи прикидаєшся? Будемо рятувати Таню. Уяви собі, сиджу я така на вулиці разом з Льюї, граємося з Нінусею, а тут від неї приходить повідомлення, щоб ми подбали про дитину, на тебе не злились і що вона вирушає до Григорчика. Я хотіла зателефонувати, але номер вже не дійсний. Я впевнена, що вона тобі щось розповіла, а знаючи її, то написала.

- А при чому тут банк?

- Ти геть відбитий? Картки в мене, пароль у тебе, перлини на рахунку.

- Перлини?

- Так, перлини. Швидко, - емоційно доповнила Марго і протягнула Троцького в банк.

На рецепшині їх зустріла жіночка, років сорока з коротким волоссям і довгими сережками в вухах. Вона провела Назара і Маргарет до камери із заощадженнями Тані. Вони увійшли в величезну кімнату-сейф. Тут було багато чого: гроші, коштовності, коштовне каміння, перли різних кольорів і відтінків, що були складені в коробочки відповідного кольору. Саме до них і попрямувала Марго. Вона вийняла три чорні перлинки з однієї і дві блакитних з іншої. Потім Хесті подякувала жінці і за ручку, як малу дитину, витягнула ошелешеного Назара з банку і потягнула до парку. Всадовивши його на лавку вона почала проводити інструктаж:

- Отже дивись, - трохи охолола Марго, бо говорила набагато спокійніше, - три чорних, щоб потрапити до Григорчика і одна блакитна, щоб повернутися. Я з тобою піти не можу. По-перше, я маю наглядати за Ніною до вашого повернення, а по-друге, лише ти можеш її повернути. Думаю саме ти останній про кого вона думала. Пам'ятай, ви зможете вийти, лише якщо ти вмовиш її повернутися. Повернешся сам, якщо вона не хотітиме назад. Це дуже важливо. Там де знаходиться він, магія практично не діє. Лише дуже потужна. Не витрачай сили дарма, там дуже великий тиск, в кілька разів потужніший за той, що в вашій білій кімнаті. Будь дуже обережним і поверни її. Пам'ятай в тебе лише один шанс на успіх, одна спроба. Мені байдуже яким чином ти змусиш її передумати, але зроби це.

- Ох... Гаразд. Все зрозумів і запам'ятав.

- Добре. Чекатиму вас у нашому будинку, Таня знає де він. Якщо... якщо ні, то набереш мене. Але я триматиму за тебе кулачки. Удачі, - сказала Марго і поплескала його по плечах.

- Дякую, - мовив Назар і підвівся на ноги. Марго відійшла на кілька метрів, він кинув чорні перлинки, думаючи про Таню і зник в сіруватому димі.

***

Таня опинилася в довгій печері. По боках на стінах висіли запалені смолоскипи, а на великій купі камінців сидів п'ятирічний хлопчик з великим ґудзиком в руках, який був майже як долонька хлопчика. Він був одягнутий в сині шорти на підтяжках, картату сорочку і червоний метелик. Малі блакитні оченята дивились на дівчину з непідробною цікавістю. Малий пригладив коротке коричневе волосся-їжачок і зістрибнув з каменів.

- Привіт, - радісно сказав малий своїм тонким дитячим голоском і посміхнувся.

- Привіт, Григорчику, - лагідно мовила принцеса і сіла навчіпочки, щоб хоч приблизно бути одного зросту з хлопчиком.

Григорчик підійшов і погладив Таню по голові своїми крихітними рученятами. Вони були теплими і дуже лагідними.

- Ти сумна, - сказав Григорчик з якимось смутком. - Тебе  хтось образив?

- Ні, сонечко. Не образив, - через силу усміхалась Таня і намагалась не розплакатися.

- То ти прийшла зі мною погратись? - пожвавився малий.

- Так, сонечко. Погратись.

- Ура! - закричав він і поплескав в долоньки, що ледь ґудзик не вилетів з його рученят. - Тоді я швидко. По гру, - мовив на ходу Григорчик і помчав у глиб печери.

Таня зупинилась біля груди каміння і доторкнулась до холодних каменів пальцями. На деяких вже наростав мох, але ніякої живності не було.