Розділ 16

Стефан відчинив двері. У світлій кімнаті з легкими фіранками стояв письмовий стіл. Ніжки прикрашало витончене різьблення. Стіл здавався малим, але здатним вмістити багато речей. Світловолоса дівчина з блакитними очима сиділа за столом. Моніці було 24 роки. Вона дуже красива й успішна, має декілька магазинчиків прикрас в рідному містечку. Світло-бежеве плаття гарно підкреслювало фігуру. Хоча Таня вважала, що воно схоже на простирадло, як і весь інший ангельський одяг. На прикрасах вони знались, а от зі стилем не дуже. Використовують лише світлі та легкі тканини.

– Привіт, золотце. Давно не бачились, – підхопилась на ноги Моніка й кинулась обіймати давню знайому. Вона була справді світлою: світле волосся, світлі брови і вії, світло-рожеві губи, м'які риси обличчя.

– І тобі привіт. Яка ж я рада тебе бачити, – вимовила Таня.

Після міцних обіймів, господарка дому запропонувала сісти. Сказавши Стефану принести чаю з тістечками, дівчина повернулась до свого крісла.

– Отже, що ти хотіла? – перейшла до справи біловолоса. – Ти не часто заходиш. А ще я чула, що в підземному царстві біда. Зникла принцеса, улюблена донечка Люцифера... – Моніка іронічно мовила останню фразу.

– Так... Дещо трапилось. Ти ж не скажеш, що я тут була?

– Звісно ні.

– Добре.

– Я повернуся до свого питання.

– Так. Можеш для мене дещо подивитись. Лінії долі цих людей, і як вони переплітаються, – Таня виклала на стіл дві фотографії: Олі та Андрія.

– Зараз подивлюся, – мовила ангел і взялася чаклувати. Тоненькі бліді пальці водили по контурах фото, далі перемістилися на самих людей. Від зображень розійшлися червоні, тоненькі ниточки. Вони кружляли над фото, перепліталися разом, створювали візерунки в повітрі... Найменші ниточки доєдналися до більших, їх стало менше, але товщих. Від одного зображення і від іншого, деякі нитки з'єдналися.

– Що ж... – сказала Моніка. – В них є багато шансів бути разом. Більше 80% точно. З них вийде гарна пара. Буде кілька сварок, але не значних. Вони добре ладнають, в них є багато спільного, а також відмінного.

– Зрозуміло, – сухо мовила Таня. – Це все, що я хотіла.

– Справді? Ну гаразд.

– Ось твоя іграшка.

Таня виклала на стіл гарненьку коробочку, перев'язану стрічкою. Моніка швиденько розгорнула пакуночок. Тепер на столі лежить дорогоцінне діамантове кольє. Купа великих і малих чудових блискучих камінчиків виблискували під променями сонця. Від них самих ніби йшло світло. Що може бути прекраснішим за таку красу? В Моніки аж рот відкрився від "подарунка" подруги.

– Вау... Чудово. Дякую.

– Будь ласка.

– В тебе є час? Поп'єш зі мною чаю?

– Так.

Через хвильку в кімнату зайшов Стефан. Він приніс підніс з чаєм та солодощами. На тарілці лежали кекси з кремом, еклери та печиво з шоколадними крихтами. Після дівчачих розмов, Таня повернулася до себе в квартирку. Вона приготувала вечерю, поїла, зробила домашнє завдання. Був вже пізній вечір. На дворі спалахнули ліхтарі, які перетворились на міські зорі. Кожен ліхтар ніби сяяв для неї, але водночас для багатьох інших. Таня стояла, відкривши вікно, і дивившись вдалечінь. Небо закрили легкі хмари. Накрапував дощ. Кілька краплин свіжості впали на обличчя дівчині. Вона їх розмазала по щоці та дивилась далі. Прохолодний нічний вітерець дув в обличчя і студив голову. У такий час в голову лізли різні думки. Кожна з них була всесвітом, водночас порожнечею.

"Отже, 80%... Гарна пара... Якщо це їхня доля, то я не втручатимусь. Проковтну образу. Притуплю почуття. Викину біль. Але це так важко... Все одно не виходить з голови його образ. Коли бачу його в школі, то серце зрадницьки тріпоче і стискається швидше. Кожен його жарт здається смішним, кожне слово чи речення правильним. Його грубість і зарозумілість не вадою, а гарною рисою. Ох... Чого це так важко. Ніби вже давно відпустила, але не спокійно, коли він поруч, коли згадую його... Потрібно терміново його забути. Вивчення нових заклинань відволікає, але не на довго. Та й книги скоро закінчяться в Олексії Федорівни, що я не читала. Потрібно знайти дієвий метод. Може помічати в ньому лише погане? Варто спробувати. Або закохатись в іншого? Але не має в кого. Навколо принцеси крутяться сотні красенів-силачів. Але це лише через статус. Якби хоч один мав справжні почуття. Хоч банальна симпатія, дружня, навіть не в плані романтичних стосунків. Надійний друг, як Маргарет чи Льюїс. Потрібно з ними зв'язатися, але обережно, щоб не викрити себе і не зашкодити їм... Спочатку, коли дізналась про стосунки найкращої подруги-людини, була шокована. Я хотіла здатись, пустити все на самотік, повернутись і прийняти всі покарання... Утекти... Але я так не зроблю! Я не для цього так старанно вчилась. Не для цього стільки перенесла. Просто так здаватись, не в моїх правилах".

Таня рішуче закрила вікно. Потік холодного повітря припинився. І малі краплі дощу вже не падали на щоки та лоб. Очі палали впевненістю, тому дівчина не змогла заснути. Завтра останній день тижня, і семестру. Потім довгоочікувані весняні канікули. Тані подобалась ця пора. Можна було прогулятись голим парком, який почав розпускати бруньки... Цієї весни було тепліше, ніж минулої, тому процеси в рослин почалися раніше. Також на канікулах можна було відпочити в рідному краю з друзями... Щоправда, Льюїс і Маргарет, ледве вириваються хоч на кілька годин, бо саме тоді в них деякі екзамени. Таніні друзі вчилися в академії Слоу. Так, саме там. В цьому закладі вчилась більша частина знаті, і жодного звичайного учня. Лише дуже талановиті або з "великих" родин могли там навчатися. Тому всі там були ду-уже зарозумілі, пихаті та егоїстичні. Кожен вважає себе головним, найсильнішим, найкращим. Саме тому Таня не хотіла там вчитися. Тим зарозумілим дітям хотілося показати справжніх себе. Іноді побити... Маргарет і Льюїс були не такими. Вони терпіли своїх однокласників та колег, лише через накази батьків. Маргарет була з шанованої родини воїнів, які служать Люциферу протягом багатьох поколінь. Пан Дінгос військовий в усіх сенсах цього слова. І так хоче навчити обох доньок. Чоловік мріяв про сина, але і третьою дитиною була дівчинка. Він все ж вирішив не здаватися і навчити донечок цій справі. Найкраще справлялась Ніколь – найстарша донька. Їй вже за 25, за свої роки вона здобула срібло в боях на турнірах. Вона гарний стратег і лицар. А от господиня з неї ніяка. Як і з Олі. Вони були схожі тим, що прекрасно вчаться і не вміють готувати. Тані здавалось дивним не вміти цього робити і вона намагалася навчити Олю, але великих успіхів ці заняття не мали. Хто ж сім'я Льюїса? Він походить із родини Ш'юмерів. Цей рід впливовий з виробництва різного виду приборів. Вони мали солідну фірму, яка грає провідну роль у небесному і підземному царствах. Отже, друзі Тані були не простими, як і вона сама.