Глава 10: Сімейні розбірки.

Після прослуховування Вчительської теради, всі розійшлися по своїх справах: Вчителі до Васі, заливати фейл, а ми порозходилися по хатах. Ну, як порозходилися, я спершу закинув Алісу і Ко до них додому, а сам вирішив пролетітися і трохи розвіятися, думаю, я не помилюся, припускаючи, що народ також портувався не зовсім до своїх квартир. Всім нам треба було подумати.

Правда, на думку моїх пасажирів, я був їм, щось винен, тож, щойно я обернувся до дверей, мене не надто дружньо окликнули.

--- Лускатий, куди намилився?:-- запитав Віктор і його грабля, ще й досі в рукавиці від його обладунку, лягла мені на плече.

--- Відірву нахер!:-- спокійно відповів я, хоча зупинився:--- То чого ти хотів?

--- Слухай, а ти не борзієш надто сильно?!:-- знову запитав Віктор.

--- Якщо ти думаєш, що тут ви для мене є загрозою, то: по перше, я вас і сам розкатаю тонким шаром по стінці, по друге, мій фамільяр, якщо ти про неї забув, зі мною, з пелечй донісся рик Тебі, що нагадала про те, що вона дійсно нікуди не ділась, а по третє, викликати Алекса і компанію, справа миті, а прибудуть вони сюди за секунду, при чому доволі злі, як і я!:-- мене починало дратувати це наривання і я, якось само собою, почав вивільняти силу, капаючи на мізки, Віктор протримався недовго і відпустивши мене, відступив на кілька кроків, обличчя його було блідим:--- Питання, пропозиції? Ні?! Тоді я полетів!:-- глянувши на бліді обличчя компашки я взявся за ручку дверей.

--- Саш, зажди!:-- пролунав голос Аліси.

--- Завтра, в десять! Буду тут!:-- відповів я.

--- Це й так ясно!:-- невдоволено сказала Аліса:--- Тож не міняй теми!

--- Добре!:-- я зупинився і діставши цигарку закурив, потім поглянув на насуплену Алісу і втомлено зітхнув:--- Що ти хочеш знати?

--- Все!:-- рішуче відповіла Аліса, я тільки знизав плечима.

--- Родився…:-- почав було я але мене перебили.

--- Що це було сьогодні!:-- уточнила Аліса.

--- За деталями, до своїх жевжиків!:-- я кивнув на насуплених Віктора з Луїсом:--- Думаю, вони в курсі, кого Магістр Веріо викликав, чи звільняв.

--- А от ніхріна-а-а-а-а!:-- знущаючись сказав Віктор:--- Нас тупо на охорону від одного…:-- він поглянув на мене:--- Звиздюка... поставили! А, що вони там в підвалі виробляли, то вже не наша справа була! А от ти бачу знаєш більше ніж ми!:-- і тицьнув в мене пальцем, я тільки скривився.

--- Сумніваюся! Хоча здогадки є!:-- знизав я плечима.

--- То, блядь, колися!:-- рикнув Віктор.

--- Знаєш…:-- я ривком наблизився до нього і приставив пазурі до горла, так, щоб пішла доріжка крові:--- я б не радив тобі мене злити! Я й так не в настрої, але себе контролюю, тож пропоную не опускатися до перепалки, а поговорити культурно!:-- я обвів поглядом Луїса, що навів на мене малий арбалет і Алісу, що розгублено дивилася на нас, правда руки вже стискали руківя мечів тож незрозуміло було, вона зараз буде нас рознімати, чи допогати своїм жевжикам, та прибравши руку, зробив крок назад:--- Ви ж, все одно, будете мене діставати!

--- Розумний Дракон!:-- хмикнув Луїс.

--- Товариш секретар, я не жартував, коли грозив тобі на складі, тож заникай пулялку…:-- я красномовно поглянув на Луїса, той здригнувся і поспішно закинув арбалет кудись в кімнату.

--- Хлопці, досить тут зображати бійцівських півнів!:-- шикнула на нас Аліса:--- Краще йдіть у вітальню, а я поки на стіл зготую.

Я хмикнув і провів фігурку дівчини сумним поглядом, двоє жевжиків, простеживши за мною, також хмикнули, якимось своїм думкам і, махнувши мені рукою, мовляв, чеши за нами, пішли до вітальні.

Планування наших квартир майже не відрізнялося, тож вітальню я б знайшов і без них. Інтер'єр був скромнішим ніж у мене, але обставлялося все зі смаком, та й я зовсім не критик інтер'єрів, тож і аналізувати обстановку не став, а просто завалився в крісло.

--- Ти хоч вигляд зміни!:-- буркнув Віктор, а я поглянувши на себе згадав, що так і гоцав в БДСмі, косяк.

--- Браслет Пересмішника! Образ!:-- тихенько сказав я, формуючи в голові образ, який і сприймав браслет, коли минули спецефекти, я сидів в джинсах і футболці:--- Так нормально?:- запитав я і отримав кивок і хмиканя.

Віктор щось натицяв на одній зі своїх рукавиць і його костюмчик зі спалахом зник, лишивши тільки браслет на руці, а сам він був в повсякдному, Луїс переодягався аналогічно і обоє кидали на мене такі зверхні погляди, мовляв, не тільки ти так можеш, я міг і збирався доконати цих жевжиків, правда не зміг. Врятувала їх від втрати щелеп Аліса, що зайшла до вітальні з… пляшкю, склянкам і пакетом соку. Брови, нашої, чоловічої компанії, здається синхронно, поповзли вгору.

--- Що?:-- наївно закліпала очиськами Аліса:--- Думаю від чаю чи кави ефекту буде менше, а вам всім треба трохи розслабитися.

--- Угу-у-у! І язик розвяжеться!:-- трохи єхидно підтримав я:--- Аліс, я тебе до бухла більше не підпущу!:-- серйозно кивнув я.

--- Це ще чому?:-- невдоволено запитала Аліса.

--- А хто у мене не так давно ночував, будучи в дрова? Хто під бочок ліз?:-- запитував я, з прокурорським прищуром, спостерігаючи за тим, як спрямовані на Алісу очі стають квадратні, потім прямокутні,а сама Аліса заливається червоним:--- Ти, до речі, тоді була схожа на, таке миле, біле кошенятко…:-- закінчити мені не дав “звук”, таки впавших двох щелип і приставлені до горлянки клинки, коли Аліса поставила на журнальний столик свою ношу, я якось не вкурив, підколювати її я почав ще, коли тара була в руках.