Глава перша: Демон з храму

- Я чекаю? - пролунало з телефонної трубки. 

- Я не знаю з чого почати. 

- Так почніть з початку. 

- В перше я зустрівся з ... з...

- З потойбічною сутністю - підказали на іншому кінці слухавки.

- Так, саме так. В перше з потойбічною сутність я зіткнувся п'ять років тому. Приймаючи новий приход .Я їздив по  селах. Знайомився з людьми, перевіряв стан церков, словом була звичайна рутина. 

 Церква в селі Триволіж мені з самого початку здалася дивною. За давнім звичаєм церкви зводять в центрi села,  або хоча б по ближче до центра. Тут же вона була на окраїні, і  смугою лісу якби відділялася від села. 

 Як виявилося причина такому рішенню була проста, і в наших краях не така вже рідкісна. Церква побудована на місці великого монастиря, навколо якого і виникло село. За радянських часів, до війни, там були військові казарми.  Війна до фундаменту знищила старий монастир, разом з всім селом. 

 Після війни люди повернулися в цей край, але будувалися вже по новому, без урахування старих планів. Коли союз розпався, і було оголошено свободу вірування, люди вирішили побудувати церкву.

 Піднявши архівні документи, жителі села дізналися що виявляється у них була не просто власна церква, в них був цілий монастир, і вони захотіли його відбудувати. Але зіткнувшись з рядом труднощів, були змушені переглянути свої плани. 

 Минуло багато часу, в документах збереглися лише згадки про монастир, навіть жодного його зображення до тих днів не дійшло. Та і фінансовий аспект давався в знаки. Тому обмежилися церквою на місці старого монастиря. 

 В ту пору так часто робили. Люди шукали не просто Бога, вони хотіли возз'єднатися з своїм корінням...

- Мене не цікавить хто, з чим там у вас хотів возз'єднатися. Мене цікавить виключно монстр. Так що ближче до суті.- доволі грубо перебив його співбесідник. 

- Так, так. Пробачте. Коли я завершив огляд вже наступав вечір. По лісовій дорозі вночі їхати не хотілося, та і втомився я добряче. А біля церкви був будинок. Там тримали деякі речи, і ночував сторож. Ікони  річ дорога, тому селяни по черзі чергують там. 

  Я розтопив пічку - буржуйку, закип'ятив чайник, і став чекати сторожа з села. Час йшов, вже стемніло,  і я почав нервуватися. Їхати в ніч якось не хотілося, а ночувати самому, фактично в лісі, ще більше. 

 Але тут у вікні замаячила фігура, обережно і безшумно ступаючи. Я тоді подумав -" Може мене за грабіжника, чи якогось волоцюгу сторож прийняв. Я ж нікому в селі не сказав що заночую." Від цієї думки я посміхнувся, чомусь в той момент мене це насмішило,  але те що було далi надовго зітерло посмішку з мого обличчя. 

- Заходьте, не бійтеся. Я ваш новий священник. 

 В наступу мить двері вилетіли з петель. У дверях опинився чоловік. Шкіряна куртка, така ж кепка, штани і чоботи. Не встиг я навіть хоча б якось усвідомити що це означає, як в один момент він опинився біля мене. 

- Отже, поп новий - піднімаючи мене за шкірку, прошипів він. Його біле, як крейда, не брите, обличчя прямо дихало ненавистю. 

- А ви хто? - пролепетав я. 

- "Воинстаующий безбожник"- продекламував вiн старий лозунг, ще радянських часів, оголюючи свої ікла. 

 Я не встиг навіть ворухнутися, як його зуби стислися на моєму горлі. Але тут же відірвався, і  гидливо виплюнувши кров, мою кров, сказав: 

- Що ви за народ такий - попи? У вас навіть кров ладаном пропитана. Ану до стінки!- він видкинув мене, і я відчув доторк холодного металу до потилиці...