Глава четверта: Облава

 Злякані люди, обережно, стали виповзати з своїх домівок.  Найсміливіші підійшли до складу. Чоловік в плащі вийшов з темряви, за ним ішов священник. 

- Не бiйтеся люди...- почав було священник, але був перебитий мисливцем. 

- Якраз таки зараз треба. Немає нічого більш небезпечнішого, ніж поранений звір. Збирай людей, самому мені не впоратися. 

 В сільському клубі був ажіотаж. Всі люди захотіли побачити того, хто зумів дати відсіч нечестивому створінню. 

- Всі зібралися?- запитав Венанді.

- Так - відповів священник. 

- Тихо всім!- не надто голосно, проте твердо, і власно, приїжджий зупинив гамір - Я - Венандi, людина яка займається знищенням  нечести. Займаюся я цим давно, маю чимало трофеїв. У вашому селі завівся так званий "Навь". За життя цей монстир був одним, з розстріляних у ваших краях чекістів. 

 Ця істота являє собою щось посереднє між привидом, вампіром, і зомбі. Він має певну тілесну оболонку, яка робить його матеріальним в нашому світі, але водночас надзвичайно вразливим. Знищивши її, можливо відправити істоту до пекла.

 Це не просто, але можливо. Менi вдалося його поранити, тому зараз він буде не таким швидким, і значно втратить в силi. Тому мені потрібні десять осіб добровольців, бажано мисливців з досвідом, чи хоча б служивших в армії, які під моїм керівництвом вистежать потвору і раз, і на завжди покінчать з нею. 

  В той момент Венандi був втіленням рішучості, і впевненості в собі. Тому охочі знайшлися швидко. Вмочуючи набої у святу воду, заряджаючи зброю і прощаючися з рідними, добровольці навіть не здогадувалися яка насправді їм уготована роль.

 Монстр виліз зі своєї печери, тримаючись за буквально розколюючуюся голову. Рани, завдані змоченими у святій води кулями, ніяк не хотіли гоїтись, і продовжували кровоточити залишаючи на землі кривавий слід. 

 Сил не було зовсім, вiн навіть не мiг більше чинити опир шуму дзвонів, хоча давно вже навчився виставляти захист проти них. Спрага з голодом діймали чи не страшніше ран. 

  I тут вуха, які уже добряче заклало дзвонами, вловили мелодійне, солодке биття людського серця. Обережно прокладаючись крізь хащі, Навь зупинився. Напруживши до різоти в очах зір, він побачив групу людей, що йшли на нього. 

 Не пробило б його декілька шматків срібла, змочених у священній воді, або хоча б дзвін замовк, він би влаштував справжній бенкет. Але зараз монстр був не в формі,  тому дістав Наган, вирішив не церемонитися. 

 Єгор Князенко з Тарасом Торговцев були друзями з дитинства. Разом в школу ходили, разом навчалися, служили, і разом вирішили поквитатися з монстром. Але щось пішло не так. 

 Спочатку кудись злився цей Венандi. Йшла людина поруч, і немає. Наче розчинився. А далi почалося справжнє пекло. Кулі з диявольською точністью скошували ряди добровольців.  

 Виймаючи чергові відстріляні гільзи, один з стрілець відчув холодний вiтер по спинi. 

- Тарас, знайшов час жартувати - дорікнув він другові, слабо вірячи в те що каже. 

 Вгамувавши приступ паніки, він звів курки. Різко обернувся, і відразу вистрілив. Але монстер в останню секунду встиг відвести зброю в бік. Гострим, як лезо пазуром, Навь розпанахав йому горло.

  Коли тіло впало, спрагла нечисть нахилилася над оглушеною жертвою. Гостри ікла впилися в горло жертви. Але не встиг як слід напитися кровi, як зігнувся і схопився за серце.

 Венандi стояв біля церковного вівтаря. Старовинна плитка, в перемішку з землею і людськими кістками, були розкидані по всюди. 

 За старовинним звичаєм, під церковним вівтар ховали або святих, або грішників. Копаючись в гнилих кістках, і залишках одягу, під стрілянину  місцевих, яких він не кліпнувши оком відправив на вірну смерть, Венандi знайшов що шукав.

 Мисливець на нечисть, підняв свій трофей. "Навина кістка "- бiла, гладка, єдина не згнивши, була вмістилищем душі Навя. 

 Вендi підняв голову. З дзвіниці, падало два тіла. Перед самою землею монстер випрямився, піднявши за шкірку священника. Приставивши до його голови  Наган, сказав:

- Віддай кисту, або він помре. 

 Ні хвилини не вагаючись, мисливець на нечисть переламав кістку. Розчиняючись в повітрi, з останніх сил, Навь вистрілив. Тіло священника впало на землю. 

 Але смерть людини не цікавила мисливця. Вся його увага була прикута до трофея. Єдине, що мало для нього цінність.