Вервольф

- 4 -

Їзда верхом була не найсильнішою стороною Есвіль, особливо коли кінь майже крадений, без спеціального оснащення. На нього Маркс практично вистрибнула, щоб осідлати, боляче забившись внутрішньою стороною стегон. Пощастило, що кінь виявився напрочуд спокійним та врівноваженим, іншого б жеребця Есвіль не осідлала.

Слідувати по лісній стежині в компанії тарантула та вельми спокійного коня, який навіть не реагував на легкі удари для пришвидшення ходьби, було для Маркс не дуже хорошим знаком. Із самого початку вона не запідозрила чогось не ладного з конем, але подолавши три кілометри добрих в повільній ходьбі, вона зрозуміла, що зробила велику послугу господареві, лишивши срібні монети за повільного коня. 

Погода на ніч псувалася, яскраве небо, в якому мерехтіли зорі приховались над темними насупленими хмарами. Десь далеко виднілись спалахи блискавиці та відчутне відлуння громовиці. Вітер пробирав майже до кісток, Маркс зовсім втратила хороший настрій, особливо коли черговий порив холодного вітру пробирав практично до кісток.

— Може зупинимось, там буря попереду нас чекає. Моє все хутро стало дибки, — прокоментував тарантул, лапками підбираючи волосся Есвіль до себе ближче, щоб закутатись в ньому.

— Серед лісу зупинятись погана ідея, навіть моїх здібностей може не вистачити для кількох істот відразу.

— Кепські наші справи.

Маркс сама вже розуміла, що обраний шлях взагалі міг бути помилковим, а розміщені вказівники неправдивими. Стежина все тягнулась і тягнулась, а селища Тати не було видно за лісом, якому не було кінця-краю. Маркс не мала жодного уявлення де знаходилась, а її чарівний компас зовсім зламався, кружляючи стрілкою то в один бік, то в інший.

— Есвіль! Есвіль! Подивися туди, — тарантул вказав чотирма своїми лапами в лівий бік лісу, — там є невеличка печера! Там якісь скелі.

— Всіма фібрами відчуваю, що то погана витівка.

— Бути в темному лісі коли негода – також погана витівка. Вибирай менше зло, — прокоментував тарантул.

— Гаразд, — Маркс потягнула пасма коня вліво, намагаючись звернути до печери, силует який погано виднівся в темряві.

Печера виявилась досить просторо, чудово давала прилисток над головою. Щойно Есвіль зібрала сухі дрова, як пустилася злива. Розпаливши багаття, Есвіль сіла біля нього грітись, сон її аж ніяк не брав, тоді як Силус намотавши на дрібний хворост павутину створив собі теплий кокон, тихо соплячи. Кінь також не хвилюючись опустився на прогріту від вогнища землі й задрімав.

Маркс не орієнтувалась яка була година, більше півночі, чи можливо взагалі скоро світанок. Злива не припинялася, навіть не зменшувалася. Маркс витратила майже цілу добу, а нічого конкретного так і не дізналась про вервольфа. Королівський утікач був примарою, за яким вона вирішила гонитись, так і не до кінця вирішивши для себе, чи справді їй воно було потрібне.

Есвіль майже зневірилась, підкладаючи чергову дровиняку дуба, щоб вогнище не згасло. Різкий рев, яке не схоже ні на жодне виття іншої тварини чи істоти, відлунням рознісся по всьому лісі. Маркс відразу прогнала дрімоту та напружилась. Її пальці нервово зжались, судомно знаходячись в бойовій готовності. Заклинання вона могла випустити будь-якої миті.

Есвіль повільно піднялась, оглядаючись по сторонах. Злива знижувала видимість, і могла приховувати будь-яку постать в лісі. Барабанні удари дощу змішувались з тріском сухого хворосту вогнища. Есвіль здавалось, що вона божеволіє і чує те, чого насправді не існує.

Різко підвівся сплячий кінь, гучно видавлюючи із себе ржання. Кінь нервово буцав землю копитам, закидаючи голову. Силус повільно виповз зі свого кокона, щоб зрозуміти причину такого шуму.

— Що відбувається тут…

Тарантул змовк, коли почув чергове виття істоти, яка наближалася до вогнища.

— Спокійно, — вдихнула Есвіль, до кінця не знаючи, до кого вона зверталась, до себе чи тарантула. — Тestudine*! — майже викрикнула Маркс, виставляючи руки вперед.

Яскраве сяйво жовтого кольору вирвалось із пальців Маркс, плівкою утворюючи захисний, прозорий купол печери, захищаючи тарантула, коня і навіть вогнище. Серце Есвіль шалено заколотилось. Вона не була готова зустрітись із могутнім перевертнем в реальності.

— Це лось! Просто лось! — вимови Силус.

Павук вперся передніми лапами на купол, вставши на задні, щоб ліпше розгледіти силует тварини, яка дивилась на них переляканими очима.

— Лосі не виють так! — не послаблюючи пильність, промовила Есвіль.

—***—

Ліс пах хвоєю, зеленою запашною травою, а ще  в повітрі відчувався озон.

— Скоро буде злива, — тихо промовив Раіс, не відриваючи погляду від нічного небосхилу.

Налиті свинцем хмари щільно укутали небо, закриваючи кожну щілину, не даючи пролитись на землю місячному сяйву. Порив вітру не на жарт розгулявся, змушуючи істот, тварин навіть людей ховатись по затишним оселям, господам. Але не Раіса Старга. Від достатньо відбув своє у в’язниці.

Знявши льняну сорочку Стараг обережно склав її на ґанок, після чого решту одягу та черевики. Молочного кольору шкіра відразу покрилась мурахами від холоду. Раіс обожнював нічні прогулянки в лісі, особливо коли наближалася буря з курявою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше