Весела полонянка

Глава 14. Підвал

Яринці снився знайомий сон, у якому вона вже вкотре сварилась з Андрієм і Сергієм. Цього разу – через обвалену стелю в її коридорі. Сон потроху почав розсіюватися, а дівчина відчула, як на обличчя їй щось крапає.

– Сергію, – простогнала Яринка, яка так і не відкрила очі. Вона долонею спробувала витерти воду з обличчя. – Тебе точно колись Грінпіс засудить за нераціональне використання обмежених ресурсів.

Темні брови чоловіка, який спостерігав за пробудженням дівчини здивовано підскочили вгору. В особливості дивувало, як після удару та сну жертві вдавалося складати настільки логічні речення і чітко їх висловлювати.

Вода перестала атакувати свідомість Яринки, яка вже зібралась вставати й готуватись до сварки із нестерпним сусідом. Дівчина повільно сіла на дивані й ледве розтулила сонні повіки. У голові гуділо, а потилиця відгукнулась тупим болем, через що Ярина поморщилась, але все одно спробувала встати на ноги, адже квартира сама не врятується від чергового потопу. Звісно, розбита дівчина не втрималась на ногах і майже одразу спіткнулась о свою ж ногу і полетіла вперед. Вже подумки Яринка попрощалась із цілісністю носа, коли за кілька секунд вона врізалась у щось не настільки тверде, як очікувала. Обережно впершись долонями у приємну тканину, дівчина відсунулась трохи назад. Ще через якийсь час зір до неї повернувся і вона побачила насмішкуватий погляд карих очей.

– Перепрошую, – Яринка почала згадувати, що останнім часом вона живе не сама і не у своїй квартирі, тому особливо хвилюватися і поспішати більше не має необхідності. Принаймні тепер не її квартира у небезпеці. Але ще за кілька секунд вона почала згадувати й про розбиту банку і про скоєний на неї напад. В душі дівчина плекала надію, що все це їй лише наснилося, але зір відкривав їй нові деталі місця, у якому вона перебувала.

Яринка зробила обережний крок назад і забрала свої руки з чужої білої сорочки. Вона тепер могла побачити повністю чоловіка, який продовжував стояти перед нею і з цікавістю спостерігати за її емоціями, які із навіженою швидкістю змінювались на її обличчі, та її діями. У першу секунду Ярина подумала, що, можливо, він і напав на неї, але згадала, що нападник був вищий. Та й очі у нього були сірі, а не карі.

Одягнений незнайомець був у чорний костюм, а на ногах мав лакові черевики. На жаль, приміщення навколо не відповідало лоску чоловіка. Досить сире приміщення із маленьким вузьким віконечком під стелею і старою лампочкою. Позаду Яринка запримітила старий напіврозвалений диван, на якому і відбулось її пробудження, а поруч із ним стілець із пакетом на ньому.

Дівчина знову звернула свій погляд до обличчя незнайомця. В думках промайнула думка, що Ярина б хотіла із таким одружитися. Чи є у нього кохана дівчина чи дружина? Але вже за кілька секунд Яринка почала себе картати за такі думи – яка до біса дівчина? Її ж зараз тут пристрелять чи придушать!

Невідомо чого саме очікував від неї незнайомець, але налякана полонянка не збиралась першою починати розмову. У будь-якому випадку вона не знала, що казати чи питати. Вона й так здогадалась, що її привезли у богом забуте місце не на екскурсію і лише на жалісливе прохання нікуди не випустять.

– Яка нудьга, – нарешті озвався чоловік і розчаровано хитнув головою. – Що він тільки у тобі знайшов?

– Перепрошую? – шестерні у мозку свідомої дівчини рухались набагато повільніше, ніж лише після пробудження.

– Визнаймо, ти не володієш безмежною вродою, не відрізняєшся цікавим характером. Досить посередня, – висловив підсумкову думку незнайомець і потер підборіддя.

Очі Яринки розширились, а щелепа ледве не відпала. Та що ж це таке у світі робиться? Чим вона так завинила у минулому чи нинішньому житті, що всі чоловіки навколо її постійно принижують?

– Я взагалі не уявляю, як ви зійшлися, – тим часом продовжував нахабний чоловік. Він пригладив своє чорняве волосся і дістав із кишені побитий мобільний телефон, у якому за подряпинами дівчина упізнала свій. – Раніше я думав, він не вміє з людьми спілкуватися.

– Не він один, – ображено й майже нечутно пробурмотіла собі під ніс дівчина і почухала потилицю. Долоня намацала залишки засохлої крові. Ярина подумки вилаялась, навіть не намагаючись здогадатись, про кого веде розмову незнайомець.

– Жодної сумісної фотографії. І повідомленнями чи дзвінками не обмінювались. Зізнаюсь, я шукав його номер підписаним, якщо не як «Коханий» чи «Зайчик», то хоча б як «Сергій». Але таке… Втім не хочу лізти у ваші ігри, – він похитав головою і перевів свій зверхній погляд на дівчину, яка вже потроху почала здогадуватися, чому її викрали. – Ти змусила нас повозитися із телефоном. Зрештою, якби ти його заряджала, можливо, не вдалося б тебе захопити.

Ярина почала усвідомлювати, що її привезли до цього підвалу через Сергія. Навіть за своєї відсутності йому вдається створити безмежні проблеми! Судячи з усього, викрадач думає, що вони із Сергієм зустрічаються. Можливо, це навіть той самий кримінальний авторитет, який підкинув чоловікам вибухівку. Чудово. Неймовірно. Казково.

– Перепрошую за спричинені турботи, – образливо пробурмотіла Яринка і потерла очі.

– Може розкажеш, чим ти його так заціпила, що вже кілька днів ви живете разом? – незнайомець заховав телефон назад до кишені й схилив голову набік, все ж намагаючись зрозуміти, чим керувався його ворог у своїх романтичних пориваннях.

– Казково граю на свирілі, – втомлено відгукнулась дівчина і почала істерично прокручувати у пам’яті діалоги чи моменти із фільмів про викрадення. Але як би вона не намагалась вирішити, як їй діяти та що казати далі, вона зрозуміла, що ніде не може застосувати знання, отримані з серіалів про кохання чи магію. Але одна думка все ж припала до душі. – Мені треба до туалету.



Shamaha

Відредаговано: 26.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись