2. Ласкаво просимо!

Місто, вмите теплим травневим дощем, прокидалося під спів птахів і гул моторів, неквапливо вдихаючи аромати акацій та бузку. Я прийшла в салон раніше, щоб встигнути оформити нову вітрину до відкриття магазину. Весільний сезон уже розпочався, і мені хотілося, щоб «Весільний вітер» виглядав особливо чепурно та урочисто. За п'ять років, що я тут, дизайн вітрини ніколи не повторювався, чим я дуже пишалася.

Поки я розправляла поділ пишної весільної сукні на манекені, навіть не помітила, як через щільну шторку, що відокремлювала вітрину від зали, виглянуло кругле суворе личко моєї помічниці Полі.

– Агато Костянтинівно, ну що ж ви мене не дочекалися? Я все тут миттю прикрашу! Не варто було самій, – сплеснула вона руками та, кинувши жакет на м'який пуф, відразу взялася за роботу. 

Скільки не просила її звертатися до мене «на ти», вона все одно дотримувалася цього безглуздого архаїчного тону звернення до відьми, як до найвищої магічної істоти.

– Привіт, Полю! Не хвилюйся, без діла не залишишся. Я думаю, варто обвити манекен з боків ліловими фуксіями, як думаєш?

– Буде дуже гарно, Агато Костянтинівно! – відповіла вона мені, злегка посміхнувшись краєчками губ.

Поля була невисокого зросту, ледве діставала маківкою мені до підборіддя, тому їй довелося стати на носочки, щоб опустити жалюзі на вітринному склі. Вона бадьоро смикнула за ручку, і ролети слухняно поповзли вниз, приховуючи в напівтемряві вітринну сукню, що виблискувала в сонячному світлі.

– А зал прикрасимо ніжно-фіолетовими фрезіями в горщиках, – додала вона, трохи подумавши.

Я стверджувально кивнула.

Поля, зосередившись ненадовго, акуратно повела руками в різні боки, наче малювала невидимі лінії. Я бачила, як з її долонь виходять зелені промені енергії, спрямовані у вазони та діжки на підлозі. З землі миттю стали пробиватися паростки, вони тяглися до її рук, як змії, що танцюють під флейту заклинача. Паростки подовжувалися і витягувалися, сплітаючись між собою стеблами, обростаючи молоденькими блискучими листочками, а потім бутонами, які, як стріли, пронизували рослини. Поля наспівувала собі під носа щось ледь чутно, від чого фрезії розросталися ще сильніше, хилилися до своєї творчині, чіпляючись за її зап'ястя. Бутони набухали та лопалися, розкриваючись ніжно-фіолетовими квітами. Я лише мовчки милувалась красою, яка народжується в мене на очах, не втомлюючись дивуватися силі природи.

– Ну ось! Готово! – задоволено сказала вона, оглядаючи свою роботу променистими чайними очима, а потім знову підняла жалюзі. Головки квітів миттєво розвернулися до світла, пригорнувшись до скла. Стара мавка справді зналася на прикрашанні. Завдяки її магії наш салон завжди був наповнений ароматом квітучих садів, живі рослини буяли красою і не в'янули тижнями.

Тепер вітрина виглядала завершеною та просто розкішною. Ще б пак! Навіть не кожен флористичний магазин може дозволити собі декор з безлічі живих фуксій та фрезій, які невпинно цвістимуть кілька тижнів поспіль.

– Поліанно! Ти чудо! Піду подивлюся з вулиці, – сказала я, поплескавши Полю по плечу, і вискочила на ґанок, який теж був щедро обставлений квітковими горщиками й пишними клумбами. Поля тим часом почала дбайливо поливати свіжо вирощені рослини з великої глиняної лійки, співаючи щось собі під ніс...

Мавки в магічному світі споконвіку вважалися нижчими істотами, хоча для мене це все було застарілою нісенітницею. Вони не мали великої сили, часто виявлялися беззахисними перед більш могутніми магами. Але їхнє чарівництво насправді неймовірно прекрасне.

«От мені б такий дар – здатність створювати й ростити. Шкода, що моєму родові руйнівні сили ближче за духом… Втім, це неважливо – тепер я далеко від них і, на щастя, не планую повертатись», – думала я, розглядаючи завитки фрезій у вітрині та розкішну весільну сукню, що гармоніювала з вивіскою салону.

Поки я милувалася вітриною, завітали перші відвідувачі. Двері салону відчинилися перед цілою купою молодих дівчат, які щось бурхливо обговорювали.

– Ласкаво просимо у «Весільний вітер»! – відставивши лійку, дзвінко привітала дівчат Поліанна, вставши по струнці. П'ятеро дівчат нахабно рушили до зали та сміли на своєму шляху низькорослу Полю, змусивши її буквально втиснутись у стелаж із квітами біля стіни.

Очільницею компанії, яка одразу наповнила приміщення дзвінким дівочим щебетом, була висока блондинка в короткій сукні та на високих підборах. Вона діловито процокала по залі з сукнями, не звернувши жодної уваги на привітання адміністраторки.

– Так, дівчатка, дивимося лише дизайнерське. І давайте швидше вже. Де консультант тут, ау-у? – командним тоном заволала дівчина, зморщивши маленький кирпатий носик, і кинулася носитися між вішалок і стендів, розглядаючи все прискіпливим поглядом. Подружки замовкли та, як по команді, теж кинулися врозтіч, розглядаючи сукні та цінники на них, наче стерв'ятники, що шукають здобич пожирніше.

– Чим я можу вам допомогти? – трохи голосніше повторила Поліанна, злякано спостерігаючи за весільним переполохом, що увірвався до магазину.

Блондинка виринула з-за стенда з вішалками, окинувши з ніг до голови недовірливим поглядом мініатюрну непоказну Полю у простих широких джинсах та футболці.

– Хм, ви консультант? – скептично відрізала вона, зміривши адміністраторку гидливим поглядом з висоти своїх нескінченних шпильок і модельного зросту. Подружки тут же збилися в купку за спиною своєї королеви, уп'явшись на Поліанну.