3. Зустріч із загадковим клієнтом

Холодна долоня дівчини міцно схопила мою руку і простягла до порталу. Переміщення в просторі завжди викликало в мені легке запаморочення, а більш ранні кришталеві портали, як цей, – і зовсім напад нудоти. Зсув виявився досить довгим і зайняв близько хвилини. Вже ближче до виходу я відчула легкий холодок, помітила поблиск у темряві та втягла носом запах вогкості та цвілі. І куди ця незнайомка мене затягла?

Нарешті ми вистрибнули з порталу і роз'єднали долоні. Я трохи нахилилася, схопившись за живіт, щоб заспокоїти напад нудоти, і миттю озирнулася на всі боки. Ми опинилися в якомусь кам'яному гроті, який з одного боку йшов углиб напівзаваленими тунелями, а з іншого боку в поглибленні хлюпала вода, що світилася неоново-блакитним світлом. Я не відразу зрозуміла, що це світіння створюють сотні медуз, які прибували до цього місця з глибин води. Вони накопичувалися низками у воді, спливали ближче до поверхні, створюючи своїми тілами цю дивовижну ілюмінацію.

Поки я мимоволі залюбувалася світловим шоу, моя супутниця зібрала кристали, склала дбайливо в полотняний мішечок, сіла на сирий камінь біля самого урвища і почала стягувати з ніг босоніжки.

– До вас зараз прийдуть. Чекайте, я доповім про ваше прибуття. – відповіла дівчина, розвернувшись спиною до мене, і поспішно скинула з себе костюм, а разом з ним і магічне маскування. Я з цікавістю дивилася на її напівпрозоре тонке тіло. Оголившись повністю, вона стягла з довгого волосся гумку, сунувши її в кишеню піджака, складеного на камені, і струснула довгим хвилястим волоссям, яке діставало тепер до самих стегон. Потім вона сіла на край каменю та опустила стопи у воду. Вони відразу помітно подовжилися і розпласталися. Гомілки, занурившись у воду, зрослися, утворюючи щось на кшталт хвоста. Вона поринула у воду повністю, з блаженством зітхнувши, і її шкіра почала покриватися тонкою напівпрозорою лускою, а волосся позеленіло, нагадуючи тепер морські водорості або тину.

"Нереїда, значить", – здогадалася я. Раніше мені не доводилося зустрічатися з жителями водного світу. Мій рід споконвіку володів повітряною магією, ніяк не перетинаючись з магами води. Та й взагалі ці дві стихії не дуже дружні споконвіку, хоч і не ворогують.

– Вода в мені, вода ззовні. Що сухе – облиш таким. Absit. Meum verbum est inconcussum, –  пробурмотіла дівчина, сконцентрувавшись на своїх долонях, і між ними виросла невелика прозора кулька.

Нереїда помістила взуття та складений одяг у вакуумний міхур і миттєво розчинилася у воді, потягнувши його із собою. Вода схвильовано хлюпнула, вмивши каміння біля самого урвища, і колихнула хвилею важких повільних медуз, що засвітилися ще яскравіше.

Я залишилася наодинці, розмірковуючи з ким саме буде зустріч, з цікавістю розглядаючи дивовижний танець неоново-синіх медуз, що нагадували ліхтарики різних розмірів з матового скла. Тут були зовсім крихітні медузки та величезні – діаметром більше метра, що припливли з самих глибин.

"Треба ж таке. Як в океанаріумі», – подумала я і посміхнулася.

Раптом почулося мірне дзюрчання і шипіння, ніби хтось відкрив гігантський кран із водою. Вода різко колихнулася, відсахнувшись на кілька метрів, несучи за собою медуз. Не встигла я схаменутися, як на мене, вже насувалася величезна хвиля, що зростала на моїх очах. Гребінь її миттєво досяг верху грота і вже готовий був впасти на мене. Я тільки й встигла, що набрати повні легкі повітря та інстинктивно приготувалася до різкого занурення, пригадуючи заклинання створення вакууму тієї нереїди, яке могло б мені допомогти в разі чого вибратися з цього місця. Але хвиля раптом зупинилася перед моїм носом, стала прозорою, як скло, і крізь цю водяну завісу я побачила, нарешті, тих, хто викликав мене сюди.

Їх було троє, включаючи ту дівчину-провідника. Вони були схожі на людей, не рахуючи зрощені хвостоподібні ноги, приховані під тонкою тканиною довгих мантій. Одна з нереїд була явно старша і стояла попереду всіх. А точніше, не стояла, а ніби ширяла у воді. Її волосся, білувато-зелене, плавно розвивалося на всі боки. Напівпрозора майже невидима шкіра подекуди була покрита скоринками з черепашок та крихітних коралів, а очі її світилися неоново-блакитним світлом, тільки приглушеним. На лобі виднілися відростки на кшталт мацаків, які утворювали щось на зразок корони. 

Я тут же згадала уроки біології у магічній школі. Кожен такий відросток з'являвся на лобі нереїди за триста п'ятдесят років життя. Якщо в інших двох морських красунь їх не було зовсім, то в їхньої лідерки таких було вже три. Значить, їй було понад тисячу років! Справжня нереїда-ветеран!

Зрозумівши, що хвиля не рухається і не загрожує мені, застигнувши скляною стіною між нами, я трохи заспокоїлася.

– Вітаю вас, шановна Агато. Я – Дарія Понт-Евксінська, нереїда Середземномор'я, королева Чорного моря, – сказала старша нереїда, а дві інші схилили голови на знак пошани.

– Здрастуйте, – кивнула я і теж схилила голову у відповідь, все ще розглядаючи водяну завісу між нами, яка нагадувала каскад води у фонтані, який раптом заморозили. – Чим можу бути корисна?

– Моя молодша дочка, принцеса Маріїна Понт-Евксінська виходить заміж.

Я знову шанобливо кивнула, адже моєю клієнткою виявилася досить високородна наречена – чистокровна морська нереїда, а не якась там річкова русалка чи озерна мермейда.

– Мої вітання. Але вибачте, навіщо вам послуги відьми з поверхні землі? Наскільки мені відомо, у Водної Стихії свої звичаї та закони, відмінні від традицій наземного світу.