Весільний салон відьми Агати

9. Полонянка

– Шшшшшшш-а-гаааа-то-до-по-мо-жи-иииишшшшшш... – почулося звідкись.

Я звернула внутрішню увагу на голос, підключившись до нього, як до каналу радіозв'язку, і голос відразу став виразнішим.

– Агато, допоможи! Ти не з ними заразом, я відчуваю…

– Хто ти? І як я можу допомогти? – я ще сильніше сконцентрувалася на потоці енергії, який випромінював голос, що виходив з води, і нахилилася над ванною, вдивляючись у воду. Поступово я помітила контури чийогось обличчя. Обриси були розмиті та тремтіли, але вже можна було розрізнити жіночі риси. Великі очі, запалі гострі вилиці й губи, що рухалися.

– Я – Маріїнна… Допоможи мені, Агато…

– Наречена-нереїда? Принцеса Понт-Евксінська?

– Так... У мене мало часу... Мене видають за Віктора без згоди... Я люблю іншого, благаю, допоможи мені, відьмо... Я в боргу не залишусь.

– Що ви таке кажете? Я не можу… Адже я просто організовую весілля! Скасуйте його та все. Шлюб проти волі не схвалить жодна Суджениця.

– Віктор уб'є мого Юваля, якщо відмовлюся... Звільни його, благаю!

– Де він? Як його звільнити?

– Він – річкова наяда. Його ув'язнили у льодах Дикої Гори. Звільни його, тоді я зможу втекти з ним… Ти – моя остання надія, Агато… Пшшшшшш…. – вода знову завирувала, спінилася гейзером і обриси обличчя Маріїнни зникли, як і її голос. Все стало як і раніше: рівна гладь води та дзвінка тиша. Тільки моє серце відбивало барабанний дріб у скронях, і від хвилювання шуміло у вухах.

– Оце вляпалася ... – пробурмотіла я і висмикнула пробку з ванної, приймати яку вже розхотілося.

"Так от чому Віктор так категорично висловився проти весілля на морському узбережжі. Він боїться, що наречена втече з-під вінця, навіть попри шантаж. Ось тобі й щире кохання... Навіщо йому так сильно знадобилася Маріїнна"?

Сповнившись важкими думками, я швидко сполоснулася в душі й довго крутилася в ліжку в марних спробах заснути. Зрештою, психанула і пішла на кухню. Обшаривши всі тумби, я дістала те, що шукала – екстракт сон-трави та пляшку з турмаліновою водою. Я давно не зловживала її дурманливими властивостями – ще з часів мого навчання в академії – але після сьогоднішнього дня рука сама потяглася у бік блакитнуватого пійла. Усіх інгредієнтів для сонного зілля я не пам'ятала, але вирішила, що і цього буде достатньо, щоб заснути швидше. Після кількох ковтків я відразу відчула легке запаморочення – таки давно я не пила її. Вихляючи на поворотах, я якось дісталася спальні. Голова сама впала на подушку. Думки зникли, і в голові запанувала п'янка тиша. Після цього я вирубалась і проспала, як убита, аж до ранку.

***

Наступного дня, насилу віддерши себе від ліжка, я зібралася на роботу. Схоже, сонне зілля в моєму приготуванні було не найкращим рішенням. Голова гуділа. Мій розум знову поринув у хор невгамовних голосів-думок. Здавалося, що тепер їх побільшало – прийшли ті, яких я прогнала вчора турмаліновою водою, притягнувши разом із собою друзів та подруг. І тепер у моїй голові проходив парад чи фестиваль набридливих незамовкаючих думок.

– Агато, та на вас же обличчя немає! Що трапилося? – схвильовано сплеснула руками Польова, тут же забувши, що збиралася взагалі-то лаяти мене за запізнення.

– Вчора був дуже важкий день, Полю… Я зустріла одного знайомого… з минулого. Він не на жарт налякав мене.

– Але все ж добре? Так?

– Сподіваюсь, що так. Все буде добре, Поліанно, – я ласкаво усміхнулася мавці, яка помітно занервувала. – А ось у нашої нареченої Маріїнни – навряд чи все буде добре, якщо весілля відбудеться…

Я розповіла Польові все, що трапилося зі мною вчора і про нашу розмову з принцесою-нереїдою. Мавка уважно слухала мене, не перебиваючи, лише охаючи й хитаючи головою час від часу. Вона турбувалася за мене і не хотіла, щоб я втручалася.

Мені залишалося лише заспокоювати її… Я й сама поки що мало що розуміла. Проклята турмалінова вода.

Я прийшла у відносну норму лише по обіді. І, прояснивши розум, насамперед зв'язалася з Віктором, набравши номер, вказаний на його візитівці, щоб попросити про зустріч.

– Слухаю вас, Агато, – промуркотів солодкуватий чоловічий голос у слухавці.

– Вікторе, церемонія вже скоро, а ми не обговорили деякі ключові моменти. Я хотіла б зустрітися з вами та обов'язково з Маріїнною в будь-який зручний час, – випалила я заготовлену фразу, бажаючи перевірити, як він пояснить відсутність нареченої.

– Звісно. Як щодо обіду сьогодні? Ресторан "Камелія" знаєте? Тільки боюся, Мариночка не зможе прийти. Вона погано почувається.

– Може, тоді перенесемо нашу зустріч? Все-таки хотілося б знати її думку. Адже це весільна церемонія. Яка наречена не захоче особисто все влаштувати?

– Емм ... Не переживайте. Я передам їй усе до дрібниць. До зустрічі.

Віктор швидко завершив розмову, поклавши трубку, а я нервово покусувала нижню губу.

Схоже, все, що сказала принцеса-нереїда, було правдою. Королева Понт-Евксінська, швидше за все, у змові з Віктором, адже він – набагато вигідніша партія для її дочки, ніж проста річкова наяда Юваль. Маріїнну спеціально не допускають до підготовки весілля, побоюючись, що вона спробує попросити у когось допомоги. Наприклад, у мене, як у людини незацікавленої. Нереїда дуже ризикувала, вийшовши на зв'язок зі мною, адже я могла не просто відмовити їй, а й нашкодити, повідомивши рідним. Але я, звичайно, так не зроблю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше