Євген Львів'єнін

VII

Зима пройшла, весна настала,
Львів’єнін рушив світ топтать,
Тетяна знов самотня стала,
Всім женихам — гарбуз лиш, знать.
Бува іще, ота кубіта
Ходила у Євгенів дім,
Читала книги, що є в нім,
Й гуля просторами повіту.
Тож засмутилась її мати,
І щоб все файно влаштувать,
Її схотіла в Київ слати:
Мо’, зможе когось вподобать.
Ще промайнули літо й осінь;
Як тіко знов прийшла зима,
До міста рушили на возі;
Жила там бабина сестра.

Ось видно здалеку столицю,
Тисяч церков, всілякі мури,
І куполи, і ще дзвіницю,
Й якийсь сарай, де чутно кури.
За тим сараєм файна хата —
Туди наш віз і повернув,
Там пані на ґанку пихата.
«Прибули ми» — візник збагнув.
Тетяну з радістю прийняли,
Була гулянка на весь двір,
Всі з дівчини ся милували,
І навіть царський канонір.

В столиці Танина поява
Створила сі такий фурор,
Що в гості — і це не уява —
Явився генерал-майор.
«Гей, подиви на того пана:
Він щойно зиркнув на тебе!»
«Товстого того генерала?
І що? Воно якесь криве!»
«Ой, лишенько, диви на ню:
Дитя удачу втратить всю!»

Meownjik Vrauzer

Подобається

#2289 в Різне
#579 в Поезія
#6827 в Любовні романи
#211 в Історичний любовний роман

У тексті є: сатира, пародія, романтика та гумор

Відредаговано: 11.08.2022

Додати до бібліотеки

Поскаржитись