Глава 6 Наївний Король

Ще в до світа Чан і Синмін вилетіли з аеропорту на «ділову зустріч». Як тільки літак набрав висоту Кім відключився в своєму кріслі, а от Кріс спати не міг. Він спершу милувався видом світанкового неба, а потім Синміном, який був надзвичайно милим. Цієї ночі в нього і справді не було кошмару, але він бачив зовсім інший сон. У ньому король гуляв по барвистому квітковому полі тримаючи за руку Міна, але як тільки хотів зазирнути у його обличчя, то бачив дуже знайому, і надзвичайно неприємну особу. Цей сон не можна було назвати жахіттям, але і приємним теж. Синмін щось пробурмотів у сні, а Чан усміхнувся. Він встав та поправив його покривало, щоб його помічнику було комфортно.

Кріс чомусь вирішив, що саме цей юнак допоможе йому з усім в цьому житті. Не просто так Кім снився йому стільки часу. Це щось та й має означати, але що? Може він його доля. Ну подобався Синмін йому, і король це вже давно визнав у своєму серці. Та він не міг нічого чекати від цього хлопця, якого знає день, та йому здавалось, що цілу вічність. Летіти їм було довго години дві-три, а сон до нього все не йшов. Хлопець почав думати про своє минуле. Раніше всі вважали, що він дурник з яким можна домовитись про все на світі, тож його вступ на посаду практично ніхто не прийняв серйозно. Піддані приходили з милими усмішками і пропонували нісенітниці, які він жорстоко відсікав. Тоді потрохи до людей стало приходити розуміння, що Крістофер Бан не такий простий, як може здатися.

Потім в його житті з’явилась, вона. Юна була схожа на теплий літній вітер. Така легка і ніжна, що від її вигляду у Чана перехоплювало подих. Вони були знайомі з самого дитинства, тож коли в один з днів їх юності Юна зізналась йому у симпатії, він зовсім не здивувався. В той час юнаку здавалось, що він теж відчуває до неї щось більше ніж дружбу. Та їх «стосунки» тривали не довго. Кріс був зайнятий підготовкою до коронації, а Юна не захотіла довго залишатись самою. Їй було замало тих побачень, ніжних обіймів і поцілунків, що були між ними. Дівчина хотіла, щоб Чан віддавав їй весь свій вільний час, але такого він собі дозволити не міг, нажаль. В один з осінніх вечорів майбутній король гуляв людною вулицею, тоді він міг дозволити собі таке. І в одному з кафе побачив Юну з іншим, вони мило спілкувались, сміялись, потім цей незнайомий хлопець поцілував її. Далі Кріс дивитись не став, просто пішов додому, стримуючи в собі палку образу, що затопила його душу. Наступного дня дівчина прибігла до нього, сяюча, як завжди казала, що любить його і, що як тільки він стане королем вони зіграють весілля.

- Нам потрібно припинити все це, - просто кидає Чан, а Юна, що обіймала його вирівнюється.

- Що припинити? – не зовсім розуміє вона.

- Наші стосунки. Думаю ми не підходимо один одному, я завжди буду надто зайнятим для тебе, не думаю що ти зможеш жити з такою людиною, як я, - звісно він звинувачував себе. Це він винний що не зміг достатньо часу приділяти коханій дівчині, тому вона пішла до іншого.

- Але Кріс, я люблю тебе, що ти таке кажеш?! Ми не можемо розійтись! – у неї почали трястись губи, а з очей покотились сльози.

- Вибач, це моя провина, - він ніжно поцілував її у лоба, та залишив саму в парку, де вони розмовляли.

Чан не сказав їй, що все бачив, бо не хотів ще більшої істерики, і слухати нікому вже не потрібні виправдання. Так і завершилось його перше кохання. Але Юна була настирною дівчиною, тож ще протягом декількох місяців намагалася виправити ситуацію, але все марно. Король залишився при своєму, і їй нічого не залишалось, як прийняти його вибір. Крістофер гірко усміхнувся, цим спогадам.

- А чого це ви усміхаєтесь Ваша Величносте? Згадали щось смішне? – сонно бурмоче Синмін, який вже встиг прокинутись.

- Та так, пригадалось дещо, - спокійно каже король,  - Ти вже давно не спиш?

- Всього лиш декілька хвилин, - потягується Кім, - Я на довго відключився? -  він скидає з себе покривало, та вмощується на кріслі.

- Ну на хвилин 40 точно, - хлопець дивиться на годинника, - Може ми б поснідали, а то на зустрічі ти не дуже поїж, - пропонує Кріс, та бачить, як його помічник починає сміятись, - Хей чого ти смієшся, я ж тобі анекдоти тут не розповідаю.

- Ви все ж трошки наївний, Ваша Величносте, - весело промовляє Синмін та дивиться в ілюмінатор. За вікном вже встигло розсвітати.

- Чому це? – трохи роздратовано питає Кріс та складає руки на грудях.

- Бо ви справді повірили мені на слово. Ми не їдемо на ділову зустріч зараз, - відривається від споглядання виду за вікном Мін. Він встає та підходить до короля, нахиляється до його вуха і знущальним тоном каже, - Ми ваша Величносте летимо ВІД-ПО-ЧИ-ВА-ТИ! І ви нічого не можете з цим зробити, а якщо спробуєте щось утнути, то я просто прив'яжу вас до ліжка в готельному номері і все, - Кім розводить руками, а Чан відкриває і закриває рота, наче риба викинута на берег.

- Я король цієї держави, як ти смієш! – юнак підхоплюється на ноги і грізно тицяє пальцем у бік Синміна.

- Королям теж треба відпочивати! – кричить Кім, - І взагалі в мене наказ від вашого дідуся, тому шах і мат Ваша Величносте, - розгніваний Синмін підходив все ближче в ближче до Кріса, поки між ними не залишилось всього декілька сантиметрів вільного простору. Вони обоє важко дихали і свердлили один одного злісними поглядами.

- Я тебе сьогодні ж звільню! – нахиляється до його вуха Чан та грізно шепоче ці слова.

- О ні, не звільните, бо я потрібен вам! – Синмін повертає свою голову і їх губи розділяють, якісь нещасні міліметри, але кожен з них знає, що інший не перейде цю межу.

- Добре ти правий не звільню, - відступає першим король, - Але якщо таке ще раз повториться…

- Тоді я сам напишу заяву на звільнення, - закінчує за нього Кім на сідає у своє крісло.

Всю подальшу поїздку вони мовчали. Синмін гортав новини у планшеті та переносив графік короля, а Кріс все ж зміг трохи подрімати, але знову побачив сон з Юною. Не до добра це було.