Глава 8 Великі проблеми

Синмін відкриває очі та бачить навколо темряву. Він точно помір. Від сто відсотків, бо інакше як пояснити оточуючий його простір.

- Якщо це рай то де ангели і Господь? – Кім почав ходити в зад вперед, - Не так я уявляв собі це місце. А може я в пеклі?! – не очікувано промовив юнак. – Та ні, я ж не був таким грішним за життя, чи був? Ні це точно не пекло! Тоді б тут був чорт і казан з душами грішників. А натомість тут нічого немає. Значить я в чистилищі. – він зробив свої висновки та повернувся на 180 градусів. – Ой а ви хто? – перед ним стояла красива жінка вдягнена у все біле. Вона когось невловимо йому нагадувала, але юнак не міг зрозуміти кого.

- Я думала, що ти вже ніколи мене не помітиш за своїми розсудами, - брюнетка склала руки на грудях.

- Вибачте, але ви так і не сказали хто ви, - повторив її позу Сінмін.

- Я можу сказати тобі одне, ти не помер. Просто зараз без свідомості, можна сказати ти на межі. Тому тут є трохи часу для мене. Я прийшла сказати…

- Почекайте ви привід?! – здивовано кричить Кім.

- Не привид, а дух, але зараз я хочу сказати не про те…

- А чому ви прийшли до мене? Може ти ангел? – хлопець знову починає свої роздуми.

- Я не ангел, але прийшла, щоб сказати, що Крістофер в небезпеці і саме ти маєш його захистити, - пропонує жінка.

- Ого навіть духи знають короля дивовижно! Чекайте то ви і мене знаєте, а звідки? Можете ще мені пояснити, що це за чорна постати мене у воду штовхнула? – питання так і сипались з його роти.

- Синмін, дитино, в мене справді мало часу. З хвилини на хвилину ти прийдеш до себе. Будь обережний з усім навколо. Захисти короля навіть ціною власного життя…

- Але чому це маю бути я?! – кричить юнак, коли силует жінки помалу розчиняється в повітрі, а він ніби крізь вату чує крики Чана.

- Доля, - останнє, що він чує перед ти, як прийти до себе.

Хлопець відплює воду. Та глибоко дихає. Йому не вистачає повітря в грудях. Холодно. Весь одяг прилип до тіла, що змушує Синміна трястись, як осінній лист від поривів вітру. Чан схвильовано дивився на нього, а потім міцно притискає хлопця до себе, та за хвилину відсторонюється, щоб розгнівано прокричати:

- Нащо ти стрибнув у воду, якщо не вмієш плавати?! Ти міг там померти, якби був сам! Чим ти думав?!

- Що? – вичавлює із себе Синмін. Невже Кріс не бачив першої особи, що штовхнула його. – Це не я! Тут був ще хтось, і він мене, в прямому сенсі слова жбурнув у воду.

- Мін ми тут були тільки вдвох про що ти? Тут нікого більше не було! Ти що при падінні головою вдарився? – вже трохи м'якше питає Чан.

А Синмін не має, що відповісти, бо нарешті до нього почало приходити усвідомлення, що бачив цю чорну істоту лише він сам, що не мало лякало юнака.

- Я напевне послизнувся на мокрому камінні, і впав. Вибач, що завдав клопотів, і дякую що врятував моє життя. Я в боргу перед тобою. - втомлено каже Кім та підіймається на ноги. Хлопець не мав ні сили, ні бажання зараз пояснити королю, що стало насправді тому, він вирішив просто погодитися з ним, - Чан давай просто повернемось в готель, бо є велика ймовірність, що я після всього цього захворю. Але сподіваюсь, що ні. – Синмін подумав, що буде непогано відкрити таксі, тож поліз в кишеню за телефоном, якого там звiсно не знайшов. Його смартфон залишився, як сувенір для озера, на згадку про його врятоване життя.

- Викличі будь ласка таксі до готелю, або дай мені свій телефон я сам це зроблю, - просить Кім простягаючи руку до Кріса.

- Я сам подзвоню, тільки ходимо ближче до дороги, бо тут зв'язку практично немає, - спокійно каже брюнет і вони разом виходять з цього проклятого місця. Здається в воді все ще відбивається ця моторошна посмішка.

На щастя з Кімом було все добре. Теплий чай, гарячий душ і ковдра значно посилили температуру. Тож юнаку просто залишилось сподіватись, що хвороба омине його стороною.

Вночі Чан прокинувся від власного крику. Його сон сьогодні мав продовження. Після того, як він дивиться на Юну, вона усміхається йому та встромлює кінджал собі прямо в серце. Секунда, і на її місці стоїть Синмін, що стікає кров'ю. Саме це змусило короля прокинутися та облитись холодним потом. Він підійшов до ліжка на котрому спав Кім, та трохи заспокоївся. Але заснути до світанку він так і не зміг.

Повертались вони в хаосі, бо проспали, і запізнювались по графіку. Тому за спільним рішенням деякі зустрічі має відвідати міністр, як представник короля. Політ додому здався легко швидким ніж на відпочинок. Чан і кліпнути не встигли, а вони вже приземлились, і його знову затягнуло в круговорот подій. Як легко за один день він зміг забути, ким є насправді.

Сінмін зайшов разом з королем до його кабінету, щоб послухати звіт Чанбіна про те, що ж стало за один день. Юнаку хотілось розсміятися, коли він побачив, як першу в приміщення зайти сяючий, як нових п'ять копійок Хьонджін, а за ним ніби під тягарем смертних гріхів, плететься Чанбін. Схоже Хван не давав спокою Со. Але минуло всього лише 24 роки, як їх не було.

- Все було спокійно Вашій Величності. Міністр Хван відвідав усі заплановані заходи. Я проконтролював все особисто. Ось ваша пошта за вчора. Там є декілька запрошень на різні заходи. Будь ласка, розгляньте їх і скажіть мені, які відвідуєте, щоб я міг зв’язатися з організаторами. На цьому все. Я можу бути вільним? – втомлено питає юнак.

- Так звісно Чанбін можеш іти, - співчутливо усміхається Чан.

Хлопець розвертається, щоб вийти з кабінету, а за ним слідує Хьонджін. Так побачивши це кидає зацькований погляд на короля, який виконується з останньої сили, щоб не засміятися.

- Міністре Хван, залиштеся, будь ласка, ще на кілька хвилин, - строго запитав Крістофер. Та чує видих облегшення Чанбіна, а Хьонджін закочує очі. Грюкають двері, і в кабінеті лишаються лише троє людей.

- А тепер друже розкажи мені, чому мій секретар такий зацькований? Ти знову не дав йому спокійно дихнути, оточивши свою користь, - намагайтеся перебирати папери короля. А Синмін тільки й дивується, як різко змінилась ділова атмосфера на дружню і навіть домашню.