Ви вірите в дива?

Глава 15 Графиня

Вже цілий місяць Чан шукає хоч щось, що допомогло б йому зрозуміти, як припинити дію прокляття. Але, як і казала його мама, документів, які засвідчували дію цієї магії, дуже мало, і в інтернеті, і в архіві нічогісінько немає. Хлопець вже не знає, як вчинити. Розповісти Синміну не варіант, бо юнак елементарно йому не повірить. Ну яке прокляття у 21 столітті? Кріс нервово розходжує по своєму кабінеті. Можливо, йому вдасться щось знайти в архівах сусіднього королівства? Так, він прийде і скаже: "Пустіть мене в свій архів, бо мені треба!" 

- Ідеальний план, Чан! Просто неймовірний! Краще не придумаєш! - юнак розмахує руками в повітрі.

- План чого? - чує позаду себе хлопець, та підстрибує від несподіванки. - Коли ти зайшов? - Кріс усміхається до Синміна, що стояв склавши руки на грудях. Він чекав пояснень. 

- У той момент коли ти почав говорити про якісь плани. Зізнайся ти вирішив захопити світ без мене? - він підходить до Кріса, та легко цілує його в губи.

- Ні, звісно ні. Якщо б я щось таке задумав, то ти обов'язково був би в долі, - король обіймає хлопця за талію, - А ти доречі чому тут? Хіба у тебе не перерва в графіку?

- Ти дурненький чи прикидуєшся, Чанні? - від обурення юнак аж відступив від Бана, - У мене є вільний час, тож я вирішив провести його з тобою, а ти питаєш чому я прийшов?!

- Вибач, я про це не подумав. Просто ми з тобою разом практично 24/7 тож я вирішив, що тобі може трохи набриднути моя присутність, - розгублено промовив парубок, та знову обійняв Синміна.

- Сказати чесно, ти мені набридаєш, часами, але зараз я хочу побути з тобою, ще й обід приніс, - він махнув головою у бік журнального столика, де стояли дві тарілки з запашним супом, - Тож давай пообідаємо разом.

- Звісно, Мінні, - король усміхається та відпускає хлопця з своїх обіймів.

-Доречі я хотів тебе про дещо попросити, - каже Кім коли вони зручно вмощуються на диванчику, та починають їсти. 

- Так, я слухаю тебе, - Чан відкладає ложку та дивиться на Синміна 

- В мого тата зовсім скоро ювілей, тож я б хотів три-чотири дні вихідних. Думаю ти зможеш впоратись без мене. На крайній випадок в тебе є Чанбін. Тож відпустиш мене? - юнак робить наймиліший, з усіх можливих, вираз обличчя. Ну от і як Чан має встояти перед ним? Правильно, ніяк. Тож він перехиляється через стіл, та коротко цілує його в губи. 

- Ти міг не розписувати все це у монолозі. Я б так чи інакше дав би тобі вихідний. Ювілей тата це серйозна причина. Та й без нього, тобі незавадить відпочити. Ти тільки те й робиш, що неперестанно працюєш

- От чия би корова мичала, а чия би мовчала,  Ваша Величносте, - обурюється Кім, - з ким я працюю як не з тобою?! Доречі, я б хотів, щоб і ти зі мною поїхав, але знаючи весь твій графік навіть не заікаюсь про це. Але всеодно дякую, що даєш мені можливість побачитись з сім'єю.

- Ти так кажеш ніби ти в рабстві, - закочує очі Чан

-Ну щось схоже, але не зовсім те... - він сміється, ухиляючись від капустного листа,  що летить у нього, - Те, що я поїду додому не означає Крістофере Бан, що ти можеш заритись в папери з головою, і не відпочивати, - звинуваючим тоном каже юнак, та вимогливо дивиться на короля чекаючи його відповіді

- Добре, добре Синмін, я буду відпочивати, - він піднімає свої долоні вгору 

- Я дзвонитиму Чанбіну і він мені все розповість, - просто каже Синмін, а в Бана ложка з дзенькотом випадає з рук.

- Що?! Ви ж здається ненавидите один одного хіба ні?! - король і справді був здивований. Бо весь час, який Кім працює тут, обоє хлопців ігнорували один одного, і говорили лише при потребі.

- З чого ти це взяв? Просто ми не надто близькі, але телефон від мене він візьме, тож будь уважним, - загрозливо показує на нього пальцем Кім

- Окей, містере ЯкщоНеВідпочинешТобіКришка, - кривляється йому Кріс та встає з-за столу.

- Ти не доїв, куди? - піднімається за ним юнак.

- Вибачте пане Кім, але наша з вами перева закінчилась, тож прийшов час працювати, - він плескає в долоні та йде до свого столу, - Але суп був і справді смачним, дякую що турбуєшся про мене, - м'яко усміхається йому Кріс, та бачить як хлопець трохи зашарівся від його слів.

- Завжди будь ласка, Ваша Величносте, - він трохи схиляє голову, та виходить з кабінету забираючи з собою практично повні тарілки їжі. - І чому я завжди забуваю свій планшет? - каже Синмін в пустоту та іде по свою дорогоцінну техніку.

Хлопець повертається через п'ять хвилин, та бачить в приймальному покої якусь невідому дівчину, яка з виглядала наче фея.

- Доброго дня, чим я можу вам допомогти? - ввічливий тон і професійна усмішка ніколи не підводили Кіма.

- Доброго, ви, - вона виділяє це слово, - Абсолютно ніяк, - образ доброї феї розбивається на дріб'язки, і з обличчя Синміна зникає усмішка.

- В такому разі чому ви тут?

- Це не ваша справа, - вона фиркає і відвертається

- Будьте такі ласкаві відповісти. Хто ви така? І чому ви прийшли сюди? А основне хто вас впустив? - з кожним словом льоду в його голосі ставало все більше 

- Боже, які ж неосвічені працівники у Кріса, - ця дамочка відкрито знущалась, - Ви не знаєте хто я?! - в її тоні було стільки неприхованого здивування, що Кіму захотілось розсміятися, але він стримався 

- Ні, не знаю. Бо ви не назвали своє ім'я. Якщо скажете, я подивлюсь у королівському графіку, і можливо ви зможете увійти, - трохи вгамувався хлопець, та дивився на дівчину, що сиділа на диванчику навпроти.

- Добре, скажу вам. Я, майбутня королева цієї землі, графиня Спіжанського королівства, та дочка короля Чон Юна, - урочистості в її тоні було стільки, що Кіму на хвилинку здалось, що зараз звідкись вистрибнуть чуваки з фанфарами і заграють для неї.

- О то ви просто ще одна фанатка Його Величності, - махнув на неї рукою Кім, а дівчина перевела на нього такий злісний погляд, що юнаку стало трохи не по собі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше