Глава 20 Епілог

Юну одразу ж схопила, охорона, що змогла пробратись крізь щільне коло журналістів.

- Не чіпайте мене! Це Кріс мав померти! - вона істерично кричить, - Чому ти закрив його собою?! Він мав бути лише моїм, або нічиїм!!! - дівчина брикається в руках охоронців. - Якщо ти не виживеш буде навіть краще! Тоді, я точно посяду трон! - Юна весело сміється, та різко повертає голову в бік свого батька, - Тату! Чому моя магія не подіяла?! Ти казав, що все вдасться! Цей щур не помер тоді на озері, і на Чана не подіяло проворотне зілля, підлите у чай. Чому він бачив одного Синміна, якщо поруч завжди була я! - вона знову починає злитись. - Мій план був ідеальним, а ти все зіпсував! - дівчина кричить це у бік непритомного Синміна, що стікає кров'ю на руках у Кріса.

- Господи, заберіть її вже! - не витримує Хьонджін, - Хіба не бачите, що вона не нормальна?! І заарештуйте короля Спіжанського королівства, думаю його дочка дала достатньо свідчень проти нього. Охорона і справді схопила пана Чона, який навіть не опирався. Слова сказані перед стількома людьми ніяк не можуть бути виправдані. З зали помалу почали розходитись гості, Кріс все ж відпустив Синміна, та сидів сам роздивляючись свої долоні, на яких залишилась кров Кіма. Він практично не чув, що сказала ця божевільна, в його думках було лише одне, він не захистив Синміна, і тепер втратив його назавжди. 

Суд над Юною так і не відбувся, адже після розмови з поліцейськими її помістили в спеціалізовану клініку для душевно хворих. В неї констатували шизофренію. Її батька, посадили на 8 роки за співучасть у злочині. Він знав, все про плани доньки, але ніяк не став перешкоджати їй. Коли його запитали про магічний вплив, то чоловік просто знизав плечима, і відповів, що навіть, якщо і так, то вони нічого не зможуть довести. Та довести все ж вдалось. Допомога прийшла звідки не чекали. У відділок прийшов чоловік, що надав їм спеціальний пристрій, який може виміряти магічний потенціал людини, так його провину і довели. Хоч ніхто до останнього не хотів вірити у чаклунство в сучсному світі.

Нажаль Синміна не вдалось врятувати. Він помер захищаючи короля. Чан так, і не зміг змиритись з цією важкою втратою. Він прожив залишок свого життя, сам картаючи себе. З кожним днем король марнів на очах і нічого вже не могло допомогти йому. Розбите серце і поранену душу не лікують жодні таблетки чи чудодійні засоби... мммм

- Вибачте, щось тост Хьонджіна затягнувся і привів не туди, - сміється Чанбін, затуляючи долонею рота свому чоловіка

- А що гарний був тост... - бурмотить Хван, коли Со відпускає його

- Просто сядь, я тебе прошу, - тихо шипить до нього Бін, та продовжує голосніше, - Щастя молодим, і гірко!

Чан і Синмін усміхаються та цілуються під гучні оплески гостей. Їх всіх знову об'єднало свято. Королівське весілля відбувалось рік по тому жахливому інциденті. Поранення Кіма виявилось не таким страшним, кинджал не зачепив життєво важливі органи, але трохи крові він все ж втратив. Тоді Кріс практично переїхав у лікарняну палату, куди поклали Синміна. Він забув про свої обов'язки повністю, тож про них потрібно було згадати, його батькові, що був на "пенсії" вже кілька років підряд.

- Любий, я хотів спитати тебе, ще раніше та все не було можливості, - тихо шепоче Кім, в один з вечорів. - Коли ми повернулись з Північного лісу, ти став набагато спокійнішим, але так і не сказав у чому була причина.

- Мінні, я мав тобі розповісти, але забув за всіма справами, - сідає біля нього Кріс, та бере за руку, - В ту ніч мені наснилась та дівчина. Вона стояла поруч з красивим чоловіком і радісно усміхалась. Софі, здається так вона представилась, була щиро вдячна, що я прийшов до неї і приніс свої вибачення. Та їй також було шкода. Дівчина і не думала, що прокляття настільки затягнеться. Вона хотіла, щоб стражлав лише її кривдник, а вийшло, як вийшло. Отож вона пробачила мені, і зняла прокляття, яке сама ж наклала. Та сказала, що з тобою усе буде впорядку, лиш не потрібно казати тобі про цей сон, один день. А я забув про нього на стільки часу.

- Але ж Юна, мене поранила, - не зовсім розуміє ситуацію Синмін, він міцніше стискає долоню Чана в своїй.

- Юна, це не частина прокляття, вона просто була хворою, а я страшенно неуважним, - він схиляє свою голову, - Вибач мені за це. Ти не мав постраждати, але у висновку на цьому лікарняному ліжку все ж лежиш ти, а не я.

- Любий, - Синмін легко підіймає його обличчя вгору, - Якби таке сталося ще раз.. 

- Такого не станеться, - схвильовано перебиває його Бан

- Якщо б таке знову сталося, - не зважає на нього Кім, - Я б захистив тебе знову, розумієш?

- Ти невиправний, - важко видихає Кріс та ніжно цілує його вуста.

- Доречі ти знав, що це твій батько допоміг довести магічний вплив на мене? - спокійно питає Чан, а в Синміна очі на лоба лізуть

- Що?! - здивовано витріщається юнак, - Мій тато?!

- Так, я до кінця не знаю, як, бо поліцейські не хотіли розповісти, навіть під тиском, але це все завдяки йому. Тож обов'язково, як тобі стане краще, нам потрібно буде навідатись, до твоїх батьків, - усміхається Кріс

- Ти ж знаєш, що вони також тут практично 24/7? - саркастично питає юнак

- Звісно. Але зустрічі в твоїй лікарняній платі і у вашому чи в нашому домі, це зовсім різні речі, - пояснює йому, як маленькому Чан.

- Ну добре, добре, але мені все ж цікаво, як тато зміг їм допомогти, - вже дрімаючи бурмоче Синмін, отримуючи легкий поцілунок у лоба.

Цей спогад розвіюється в думках Кріса, який закохано дивиться на свого, вже, чоловіка. Насправді він не розповів йому всієї правди тоді. Софі сказала Чану ще одну дуже цікаву річ: "Ви житимете, дуже довго і щасливо, завдяки твоєму доброму серцю, юний королю".

- Милий, - Синмін обертається на його голос, - Не скажеш мені чому наші батьки, вже протягом довгого часу так витріщаються один на одного?

- Я і сам не в курсі, - знизує плечима праубок, - Може вони були знайомі раніше?