Глава одинадцята: Нічне полювання

 Маша Нерест сиділа на лавці, в парку, чекаючи на співрозмовника. Ще було світло, але нічні приморозки вже лягали на землю. Дівчина куталася у воріт плаща "Лейтенант Коломбо", який став   її постійним супутником в цю дощову, прохолодну, похмуру пору року.  Піша прогулянка, без мети, без напрямку, в купі з прохолодним повітрям  остудили думки, зробивши їх ще більш похмурими. 

 Припустимо - думала Маша, закидуючи чергову таблетку клубної наркоти до рота - розколю дівчаток. Припустимо вони розкажуть хто, коли і на чому їх підловив. Розкажуть за якогось агента Петренка Петра Петровича, який їм показав як поставити, і замінити батарейки в "жучку". I що з того? Куди з цим податися. 

 Суд відпадає відразу. Уявимо що справі дадуть хід. -  тут Маша посміхнулася. Її фантазія, в образ iКіркорова ( таблетки вже почали діяти), підняла білий прапор і сказала "Вибач подруго, ну ніяк не можу" - Припустимо, гуляти так гуляти, дівчатка начисто позбулися інстинкту самозбереження, і підвердили все на судi. I що з того? Конторські в лице розсміються -" Знати не знаємо, бачить не бачили". До того ж з доказів, якби вони ще в неї були, голі слова двох студенток, і однієї обдовбаної дами, з доволі темним минулим. Та i, щоб закон зробив. Заборонив наближатися, чи штраф би наклав. 

 Преса також відпадає. Знову ж таки з доказами не густо, а жовта преса на реальну силу гавкати не буде. Та і стати наступним Гонгадзе навряд знайдеться багато охочих. 

 До того ж це не їх почерк. Якби сестри Назарови отруїлися, то тут не було б питань. Якби їх авто збило - теж цiклом зрозуміло б було. Ну на худий кінець нарвалися на відморозків - гопників у під'їзду. Це також можна було б більш - менш проковтнути. Треба було щось терміново робити, часу на розробку операції не було. Але в тім то i річ, що зачищати сліди їм було не треба. Життя показало, що в конторі працюють люди не тупіші мене, одже вони це все прекрасно розуміють. 

 Так подруго - сказала вона, своєму відображенні в дзеркальці пудрениці - Ти ще комусь примудрилася дорогу перейти.

- Ви до мене? - пролунало з боку. 

 Маша прямо підскочила від несподіванки.

- Та тихо ви. - сказав чоловік, хапаючи її за руку - Сядьте. Не потрібно зайвого галасу. 

 Те що це був співробітник держбезпеки, Маша зрозуміла відразу. Звичайний чоловік з натовпу, настільки звичайний що і не запам'ятаєш. Занадто звичайний.

 - З якого приводу телефонували? - відразу до справи перейшов вiн. 

- Для початку я хочу побачити ваше посвідчення.- сама не розуміючи з чого заартачилася дівчина.

- Без питань. Тобі яке. Ментівське, податкове, держ охорн служби, санстанції. В мене їх штук двадцять, на всі випадки життя. 

- Повірю на слово. 

- Ваша справа. Чого телефонували? 

 Маша Нерест розповила новому знайомому про жучок, i про вбитих тільки що сестер Назарових. На що послідувала відповідь: 

- Ну і що? 

- Це все що ви можете відповісти?

- Я не розумію, що ви від нас хочете? 

- Я підозрюю що це зробили ті, хто шукав Круга. I я хочу гарантій. Гарантій того що мене на вулиці не запхнуть в якесь авто, і з мішком на голови не привезуть в ліс, для дуже неприємної розмови. 

- Ну тут вас вже в параною заносить - почав співробітник СБУ, потерши підборіддя додав - але не безпідставну. Тому - він дістав з кишені джинсів свій телефон, на телефон Маші надійшов вхідний виклик - це мій номер. Аби ви більше не телефонували на гарячу лінію. 

- Ну інших контактів в мене не було - огризнулася дівчина , відчуваючи нотки докору в голосі незнайомця - Доречi, як вас підписати? 

- Сергій. 

- Просто "Сергій"? 

- А ви на що чекали? - іронічно посміхнувся новий знайомий - "Алекс", чи може "Юстас". 

 Маша Нерест виходила з магазину зв'язку. Сiла в таксі,  похмурий водій тепер був настільки люб'язним  що навіть дверцята відчинив, на ходу відправляючи якісь смс з нового телефона. Коротко сказав наступний пункт призначення, дівчина отримала відповідь. Надіслала нову смс. Знову отримала відповідь. Залишившись задоволена нею, поклала обновку в сумочку. 

 Тільки зараз вона побачила задоволену пику водія. Ловлячи нерозуміючий погляд клієнтки, він кивнув на лічильник. Точно так же як від тієї  суми покращився настрій водія, рівно настільки погіршився, і так не веселий у пасажирки. 

 Заїхавши на паркінг, розрахувавшись зі світящимся від щастя таксистом, Маша вже хотіла було йти, як він її схопив за руку:

- На годинник глянь. "Нічний тариф". Так що давай, докидай зверху. - почав було вкрай знахабнілий водій, але дуло її зброї, націлене в обличчя, остудило нахабу. Миро любимо підняв руки, задкуючи, він сів у своє авто, і дав по газах. 

- Ну все, годі. Здаю на посвідчення і відкладаю на машину. - озвучила прийняте рішення Маша Нерест, ховаючи зброю,  йдучи пустинним паркінгом.- Годі вже бути почесним спонсором таксі Києва. Та і нерви ні куди не годяться. Так, чого доброго, реально якогось шоферюгу грохну. Добре що хоча б в сліпій зоні зупинилися, та камери не побачили.

 Маша піднялася до свого офісу. Там на нього чекав юнак на вигляд років шістнадцяти. Про нього вона знала всього чотири речи :

 Перша - прізвисько "Електронік". Він був справжньою копією улюбленого з дитинства персонажа. 

 Друге - він був "Слухачем" - професійне прослуховування конкурентів, і захист від подібних загроз. 

 Третє - ця діяльність на межі законності. 

 Четверте, те що Маша на собі випробувала - в ліжку це ще той збоченець. 

 Підійшовши до дверей офісу, дівчина віддала   Електроніку, який до того ж  навіть зачіску робив ( як Маші якось вдалося дізнатися, навмисно в салоні робив) як у героя фільму, свій телефон. Під'єднавши її телефон до свого планшету, він кивнув. 

 Маша Нерест відчинила двері офісу. Її старий знайомий зайшов. Діставши з рюкзака якийсь  прилад ,  став ходити з ним по приміщенню, від однієї стінки до іншої. Потім засів за ноутбуки. Понишпоривши в декілька хвилин встав, підійшовши до неї, сказав: