Вибір

~2~

— Ти впевнена що інакше не вийде? – Боязко оглядаючись промовила молода світловолоса дівчина, в простій світлій сукні. Вона йшла темним лісом, зовсім не розбираючи дороги, і намагалось не відставати від двох подруг, одягнених в такі ж білі сукні. На небі яскраво світив повний місяць, але зірки, та їхнє світло неначе оминало ту частину лісу, якою йшли дівчата.

— Ми вже обговорювали це тисячу разів, Тань, якщо ми не зробимо цього він прийде і по нас! – Відповіла їй, навіть не обернувшись, чорноволоса подруга, що тримала якийсь невеличкий згорток в руках.

— Я знаю, та все ж, це якось не правильно! Ми не такі і мали б знайти інший спосіб! – не здавалась Таня.

— Думаєш нам це подобається? – промовила інша чорноволоса дівчина, як дві каплі води схожа на першу, і з таким же згортком. – Інші відьми вже все пробували, та нічого не допомогло. Він не робить різниці між темними і світлими. Він вбиває всіх!

— Я розумію, але це темна магія, ми ніколи такого не робили. Раптом в нас не вийде, і все буде на марно? – продовжувала Таня, сподіваючись що подруги все ж передумають.

— Тому ми і робимо це на Івана Купала, в одну із самих містичних ночей у році, до того ж саме сьогодні, на додачу, ще й повний місяць, – вже в котре пояснила одна з близнючок, зручніше взявши свій згорток.

— Ми з Кірою, вже пояснювали тобі сто разів,– терпляче додала інша близнючка, обходячи повалене дерево, – єдиний спосіб зупинити його – провести цей ритуал! Мені це також не подобається, але іншого виходу в нас просто немає! Ми повинні принести цю жертву, якщо хочемо вижити.

Решту шляху дівчата мовчали, боязко оглядаючись на шорохи нічного лісу. Вони вийшли на невеличку галявину, в центрі якої був гладенький, метрової ширини, пеньок. Якби не коріння, що міцно трималось за землю, можна було б подумати що це хтось забув круглий столик, посеред лісу.

Дівчата не змовляючись почали приготування до свого темного ритуалу. Поки сестри-близнючки обережно поклали свої згортки на пеньок, перед цим накривши його червоним оксамитом, Таня розставляла довкола свічки. Кіра витягла з торбинки якийсь порошок, і приєдналась до Тані, виводячи на голій землі, неначе хтось прибрав усе листя довкола пенька, хитромудрі символи. В цей час її сестра, Карина, поливала землю довкола пенька якимсь зіллям, що мало сильний трав’янистий запах.

Коли приготування було завершено близнючки розгорнули свої згортки, і на червоний оксамит поклали двох немовлят, що спокійно спали. Взявшись за руки, довкола немовлят, відьми в унісон зашептали заклинання. Їхні голоси злились воєдино, і моторошним шепотом стелились нічним лісом. Поступово відьми почали промовляти все голосніше, і вже мало не викрикували слова, що стали повертатись неначе ехо, в глибокій печері. Немовлята прокинулись, і заплакали, безпомічно лежачи на імпровізованому жертовнику. Небо розсікла одинока блискавка, і лісом прокотився гучний грім, від якого навіть земля задрижала, хоч на небі не було і хмаринки. Всі свічки, розставлені довкола Танею, разом спалахнули, розвіявши нічну пітьму, і довкола відьом засяяла вогненна пентаграма.

— Це все, – Промовила Кіра, поглянувши на блідих подруг,  – залишилась найгірша частина ритуалу, і ми отримаємо силу протистояти йому.

— Сподіваюсь це все не даремно, – простягла Таня кривий, гострий кинджал, із срібною змією, що вилась довкола рукоятки. – Бо я сьогоднішню ніч ще довго буду згадувати в кошмарах.

— Ми всі її будемо згадувати! – прийняла простягнутий кинджал Карина, і міцно затисла в тремтячій руці.

— Бий прямо в серце, щоб малюк не мучився, – порадила Кіра сестрі.

Карина вагалась, зручніше обхопила кинджал обома руками, щоб вгамувати тремтіння в руках. Зібравшись з духом дівчина закинула кинджал високо над головою, приготувавшись простромити невинне немовля, що вовтузилось перед нею. Та в момент, коли Карина вже майже наважилась, прямо з темряви на неї спікірувала величезна сова, змусивши відступити вбік. Раптово піднявся сильний вітер, що вмить загасив усі свічки.

— Разом ми вистоїмо, дайте мені свої руки, – Прокричала Кіра, перекрикуючи вітер, що тепер стіною відділяв відьом від немовлят.

— Де Таня? – налякано прокричала у відповідь Карина, хапаючи сестру за руку.

Відповісти Кіра не встигла, побачивши як з лісу, прямо на галявину виходить високий чоловік, закутаний в довгий чорний, як сама ніч, плащ. Відьми кинули йому навперейми кілька вогняних куль, та ті не долітаючи до цілі розбивались об невидиму стіну, всього в кількох сантиметрах від чоловіка.

— Це Темний чаклун, – налякано промовила Карина, – треба тікати, він вб’є нас усіх. – Охоплена панікою дівчина спробувала розвернулась щоб втекти.

— Ні, він тільки цього й чекає, – заперечила Кіра, втримуючи сестру на місці, – разом ми зможемо протистояти йому.

— Схоже цього разу мені попались сміливі, – посміхнувся Ян, – люблю сміливих, з ними завжди веселіше.

— Ми тебе не боїмося! – викрикнула Кіра, хоч насправді помирала від страху. Вже понад тридцять років ширились чутки про непереможного Чаклуна, що приходить за відьмами. Вбиває усіх без розбору, і старих і малих, і добрих і злих. Декілька разів відьми об’єднувались, щоб зупинити його. Та кожного разу чаклун залишав по собі лише гори трупів. І от тепер вона зустріла свій нічний кошмар на яву.



Стю Слейтерус

Відредаговано: 08.11.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись