Епілог

— Тату-тату, – лементуючи на кухню забігла п’ятирічна дівчинка, і обняла свого тата, що мало не впустив противень з сирими заготовками для печива.

— Що сталося в моєї принцеси? – посміхнувся чоловік, присідаючи біля доньки.

— А ти мене любиш? – запитала малеча, лукаво поглядаючи на тата.

— Звісно люблю, я найщасливіший тато на світі, – сміючись поцілував доньку чоловік.

— Тоді дай мені плеченьку, – зробила невинно-благальне обличчя дівчинка.

— Ну ти й хитрюга, – відставивши противень на стіл, обняв доньку чоловік, піднімаючи на руки. – Але ти ж знаєш що печиво ще не спеклося, доведеться зачекати.

— Ну таааааатт, – протягнула мала випрошуючи смаколик, і подивилася своїми великими зеленими очима, зробивши свій фірмовий погляд.

— Ну добре-добре, тільки не дивись на мене так, – цьому погляду Ян ніколи не міг противитись, чим мала Ніна частенько користувалася, – тільки тихенько щоб ніхто не бачив.

Озирнувшись з донькою по сторонах, ніби перевіряючи чи на кухні, їхньої маленької пекарні, немає нікого окрім них. Ян посадив доньку на стілець. Піднявши руку над противнем з сирим печиво чоловік плавно провів з одного кінця в інший, і вмить кухню наповнив ароматний запах свіжоспеченого печива. Зупинивши доньку, яка вже було потяглась до паруючого, все ще гарячого печива, Ян ще раз провів над ним рукою, і тільки тоді дозволив доньці взяти печиво, яке вже вистудив.

Маленька Ніна із задоволенням наминала свіже печиво за обидві щоки, а Ян щасливо усміхався, спостерігаючи за нею.