Розділ 2. Завершення страшного дня

Це ж могло так не пощастити! У долі таке цікаве почуття гумору.
- Дивись який він симпатичний, - захоплено прошепотіла Даша в легкому шумі нашої групи.
Я була з нею абсолютно не згодна. Просто вона його не бачила, коли у нього очі налилися кров'ю, обличчя спотворилося, а на голові почали рости роги. Фантазія у мене дуже і дуже багата. Та й потім, брюнет з карими очима, та таких мільйон! Просто тому що він викладач, він почав їй подобається.
- А що ти там робиш? - здивовано запитала Даша, переводячи свій захоплений погляд на мене, чомусь захоплення відразу пройшло.
- Я шнурки зав'язую, - пошепки відповіла я.
- Так ти ж в балетках, - знову здивувалася Дарина, і усе то їй потрібно знати.
- Так я для тебе стараюся, - поважно кивнувши, ледь не вдарившись об кришку столу, я почала зав'язувати їй шнурок на кросівку, потім знову розв'язувати й зав'язувати. 
Вона сиділа з ураженим виглядом.
В цей час Перто Петрович, представивши викладача, поспішно вийшов з аудиторії.
- Ні, знайти аудиторію в цьому будинку неможливо, - промовив трохи роздратований голос. Здогадавшись, що він все ж заблукав, я страшенно зраділа єдиною гарною новиною за цей день. - Так, - на цьому слові я визирнула з боку парти подивитися на нього, він обводив усіх серйозним поглядом.
- Сергій Андрійович, - проспівав знайомий голос, я кинула погляд на нашу розфуфирену красуню.  Агата, склавши голову на руки стріляючи очками, звернулася до викладача, - а чи можемо ми вас звати Сергієм, ви не дуже старші за нас.
Сергій окинув її допитливим поглядом, навіть занадто вивчають, але Агата лише застріляла оченятами більш влучно.
- Ні, - відрізав він, - значить, так, - він відкрив методичку.
Даша стала витягувати мене нагору покрякуючи, на нас дивилися всі, хто сиділи поруч, звідусіль почали лунати смішки.
- Радченко, - сичала вона, - май повагу! Сядь рівно!
Я почала їй шикати і намагатися вдарити, щоб вона припинила, смішки стали більш гучними, і вже більша частина групи перекинула на нас увагу. Образившись, вона дала мені спокій, я зітхнула з полегшенням, намагаючись сісти навпочіпки більш рівно. Але незабаром плюнула на цю справу, визнаючи, що півтори години мені так не висидіти, я сіла на своє м'яке місце в надії, що підлога чиста. І тільки тоді помітила наді мною тінь.
Деякі одногрупники і зовсім відкрито засміялися. Що тут скажеш, ще з першого курсу вони вирішили, що я прийшла сюди працювати клоуном, а не вчиться. Адже все збіг обставин.
Я підняла голову і зустрілася поглядом з карими очима нашого нового викладача, його погляд застиг він стояв трохи нахилившись над нашою партою. То все Дашка винна, от не сиділося їй рівно. Здається, побачивши мене у нього засмикалися очі, а з рота стало видаватися гарчання, ах ні, знов моя фантазія. Я йому посміхнулася на всі свої гострі зубки.
- А ви знаєте, який тут огляд і яка чутність, - тут же переконливо зауважила я.
Він окинув мене досить холодним поглядом.
- Якщо волієш ТАКУ, - він виділив це слово, - видимість, то йди і ляж в автобусі в годину пік, - говорив він.
- Ділитеся досвідом, - розуміюче кивнула я.
Він міцно стиснув зуби, сміх решти став ще голоснішим.
- А ТУТ! - він знову виділив слово, - не забувай:. Для початку встань, - наказав він. Який нервовий хлопець, я лише хмикнула. Він відійшов трохи вбік, - та швидко!
Довелося поспішно підніматися зі свого нагрітого місця, з усієї сили стукнувшись на своєму шляху головою об парту, тут же схопившись за неї рукою, я піднялася. На обличчях деяких з'явилися нотки співчуття. А ось Матвій зареготав ще дужче.
- Та я спеціально, - одразу вигукнула я вказуючи на свою голову, пролунав роздратоване зітхання Сергія як там його по батькові, я подивилася на нього.
- Ім'я, - промовив він.
- Пані Радченко, - вклонилася йому я, він слабо усміхнувся.
- І як пані Радченко знає математику? - з нотками сарказму запитав мій новий викладач. Я знизала плечима пробурмотівши, що не погано, подумки впевнена, що все ж краще за нього. - Можеш сідати, - дозволив він, повертаючись на своє місце, щось в блиску його очей підказало мені, що семестр обіцяє бути дуже цікавим.
- Інформація для всіх, - голосно він поінформував нас, - ви пишете три контрольних протягом семестру, за яким я буду надалі оцінювати і давати або ні допуск до іспиту. Попустів нікому не буде, так само я буду ретельно стежити за пропусками, - на його обличчі знову з'явилася напів усмішка, а погляд звернувся до мене.
Судячи з усього, це означало, що я його не здам. Ех.. наївний він.
В цей час він вирішив почати семінар.
- Староста, - запитав він. Я здригнулася, - спустися, - озирнулася.

Чомусь ніхто не поспішав спускатися, але на обличчях моїх улюблених одногрупників знову з'явилися усмішки і все косо дивилися на мене. А робити було нічого. Довелося вставати і спускатися, насправді мої одногрупники ще на першому курсі мене обдурили, сказавши, що бути старостою дуже класно і всі викладачі будуть робити потурання. А те, що старости були першими цапами-відбувайлами вони забули уточнити. А головний критерій був, це моя посмішка, сказали вона щира і через неї з пар будуть легко відпускати, викладачі будуть вірити будь нісенітниці.
Я підійшла до столу і знову розтягнулася в усмішці.
- Скажи мені, - почав трохи тихіше, відриваючи очі від нашого списку і піднімаючи його до мене. 
Судячи з його погляду, він не відразу повірив, побачивши мене.
- Це доля, - поклавши руку на серце промовила я.
- Справді, - кивнув він, закриваючи наш список, очевидно, він збирався питати відсутніх, як і всі нормальні преподи, але, очевидно, не в мене. - Візьми ганчірку намочи і приготуй дошку для пари, і так стільки часу пройшло марно і через дурний інцидент.
- Ви мене трохи не позбавили життя, - зашипіла я, нагинаючись за ганчіркою, - і говорите дурний інцидент?
- І краще мий, - кивнув він. 
Я зі злістю підійшла до раковини, що до нещастя знаходилася прямо в аудиторії. У хімічному факультеті, раковини були майже скрізь. Особливо не вичавлюючи, розмахуючи, щоб краплі потрапили на викладача, я почала розводити крейду на дошці.
Що тут скажеш, пара пройшла огидно. Я навіть не стала нікого чекати після того, як оце чудовисько, що тримає нас до останньої хвилини, зійшло і відпустило нас. Відразу попрямувала додому. Так його пари ще і частіше, ніж інші! Хто сказав, що математика так важлива?
Та й чого він так розлютився? Він повинен був злякатися за життя людини, що він мало не вбив. Замислившись, я почала усвідомлювати, що просто він дійсно злякався, адже якщо б він збив мене, то йому було б явно гірше. В нашій країні винен завжди водій.
Прийшовши додому, відразу ж завалилася в ліжко.
Поки лежала думала над тим, а чи купується наш новий викладач, тепер мені не здавалося це таким огидним. Але судячи по його машині (я, звичайно, в них не розбираюся, але виглядала вона досить дорого), грошей він не потребував. Хоча він молодий, з чого я взяла, що машина належала йому? Та й потім хто в нормальному розумі піде в такому віці працювати викладачам, за їх зарплату? Хоча, те що з розумом у нього проблеми сумніватися не доводилося.
Але я вирішила не засмучуватися, адже нарешті наступав той вечір, що я так довго чекала. Я щасливо обняла подушку! Точніше все буде завтра, на щастя була субота, і я могла на деякий час забути про нову проблему в особі викладача, що недолюблює мене.
Так і цей страшний день скоро повинен підійти до кінця і завтра буде новий і він буде... зобов'язаний бути найвдалішим днем мого життя! По-перше, мотоциклісти будуть показувати різні круті прийоми, шкода я не шанувальник мотоциклів. Зате мені дуже подобався один мотоцикліст. Мій майбутній хлопець,  я впевнена в цьому. Ми з друзями збиралися їхати на їх збори і змагання, там-то я його і охуму... закохаю в себе. А тепер головне не виходити з квартири, а то ще цегла з неба на голову звалиться.
Вирішивши не спати, я засіла за серіали, обожнюю всякі серіальчики, за ними час біг не помітно і весело. Так само люблю аніме, манга, власне я все люблю. Так час наблизилося до вечора і задзвонив телефон. Мелодія заграла батьків. Дежавю! З побоюванням я наближалася до телефону, на цей раз дзвонив батько. Невже теж захотів дізнатися подробиці сексу? Чомусь в його досвіді я не сумнівалася, а що тут скажеш всі хлопці козли! Хай пробачить мене мій Ігорчик, майбутній мій Ігорчик, але ця істина не рушима.
- Привіт, тату, - з острахом заговорила я.
- Сашенька! - проспівав щасливий голос батька, я зависнувши на мить із ще більшою пересторогою:
- Хто помер? - запитала я.
- Не говори дурниць! - тут же вигукнув він, - так, я скоро буду...
- Дідусем? Як ти дізнався? - перебила його я, забувши прикусити свій язик, він любив мене підводити, а, на жаль, не всі здатні усвідомити мій тонкий гумор. Повисло мовчання, довге мовчання, - я, я-я пожж- пожартувала, - промовила я. - Гей! Ти в порядку, це був жарт!
- Щ-Щ-що ти сказала? До-до-як-яким д-дідусем, - заїкатися він став частіше за мене.
- Та пожартувала я, - закотивши очі вимовила я, готуючись до лекції, але все ж його поведінка була не така, як завжди.
- Ах, пожартувала, - він розслабився, - я скоро стану татом! - урочисто оголосив він.
- Та ти що? - здивувалася я, - я ж то думала це сталося дев'ятнадцять років тому, а воно ось як, - я похитала головою.
- Олександра, - його голос став суворим, - годі блазнювати, ти зрозуміла.
- А, це якось несподівано, - почала невиразно бурмотіти я, - але я... вітаю, - промовила я.
- Спасибі! Ти коли приїдеш до нас? І Олеся хотіла тебе побачити, вона тепер жінка вагітна їй не можна хвилюватись, - тут же попередив він мене. Жінка? Він назвав мою ровесницю жінкою? Він ненормальний! Ні, вона старша за мене років на п'ять, а йому все одно в доньки годиться. Та й ця зарозуміла курка мене зовсім не надихала, стільки фальші... такого ефекту потрібно вчитися століттями.