Глава 7. Спроба помсти

Вранці, коли грав будильник, який повідомляє про швидкий початок пар, я була готова відмовитися від усіх своїх планів помсти, лише б виспатися. 
Але довелося підніматися і тягтися в ванну кімнату, де я під холодною водою стала намагатися прокинутися. Кава виявився моїм спасителем, і зробивши вид людиноподібної істоти, я попрямувала в університет. 
Нормальний вигляд, мабуть, у мене не вийшов, тому що запізнившись на англійську і ввалившись в невелику аудиторію, я нарвалася на невдоволено стиснуті губи Світлани Генадіївни, і слабкий рух рукою, що дозволяє увійти. А мої улюблені одногрупники, дивлячись на мене стали хіхікати. 
Я підсіла до Даші, яка тут же закотила очі.
- Чому ти ніколи не приходиш в університет нафарбована, акуратно одягнена? - зітхнула моя подруга.
- Та ти що, - жахнулася я, - адже ми в першу зміну вчимося.
- Мені це не заважає, - зауважила Дарина.
- Хто тобі це сказав? - посміхнулася я, весело їй підморгуючи.
- Чому у тебе вигляд, ніби ти щойно прокинулася? - продовжувала вона бубоніти, а я задалася питанням, чому мене намагаються вчити і критикувати?
- Тому що я тільки прокинулася, - відповіла я. На щастя, нам зробили зауваження і Даша повернула свою увагу заняттю, а я змогла насолодитися сном. 
Ех... насолодитися, як же! У своїй групі? Забула я, що мене оточують одні нелюди, спочатку кіски мої смикали, потім над вухами плескали. У підсумку, коли запитали хто хоче відповісти, виштовхали мене. На щастя з англійською особливих проблем у мене не було,  був час, коли я нею захоплювалася і не даремно, тепер ось підтримую свій середній рівень. 
І ось прийшла ця година! Пара з математики. Я з якимось злорадним задоволенням йшла на пару, з мстивої посмішкою на обличчі, від чого Даша почала від мене тікати. Але я не звернула на неї уваги, помітивши попереду крокуючого Матвія, я розбігшись стрибнула йому на спину, звиклий до всього одногрупник цього разу навіть не заматюкався. Прийнявши це за добрий знак, я витягнувши вперед руку заволала на всю вулицю: 
- Неси мене, моя конячка! - прогорлала я, на нас стали обертатися студенти. Матвієві не пощастило, оскільки як він не намагався мене скинути, я міцно трималася, а шлях від головного корпусу до іншого, в якому повинна була бути пара, був далекий. 
Коли ми підходили до дверей, я заволала, щоб всі розійшлися, а студенти народ розуміючий, нам навіть двері відкрили. 
- Радченко, ти з кожним роком все нахабніша, - похитав головою Матвій, - хоч би їла менше.
- Гей! - я тут же образилася, вирішивши, що тепер він буде мене піднімати і на третій поверх. Не помітивши, біля вахтерки молодого викладача, якому я збиралася мститися, а він в свою чергу тут же втупився на нас, я заволала голосом полководця, 
В буфет мене, мій вірний кінь!
- Поїхали вже, - сумно вдихнув Матвій, і зібрався йти в буфет.
- Мені здається або через дві хвилини пара починається? - промовив голос, я здригнулася впізнавши його, і обернулася.
- Я не можу вчитися на голодний шлунок, - відповіла я, тут же відвертаючись.
- Ні, Саш, - сказав Матвій, - підемо після пари, - вимовив він і вже не слухаючи моєї відповіді, попрямував до сходів. Я обняла його за плечі:
- А ти за мене потім заплатиш? - дуже лагідно запитала я, згадуючи, що за  сприяння деяких людей  я залишилася без грошей. 
Тому коли ми проходили повз Сергія, я випадково його зачепила ногою, копаючи, тут же прикладаючи руку до рота, кажучи "ой, яка я не обережна". 
- Кажу, з кожним роком нагліша і нагліша, - тяжко зітхнув Матвій, кивнувши на моє запитання. Я щасливо його обняла ще сильніше.
- А група - це твої пажі? - пролунав холодний голос, я повернула голову на Сергія, який порівнявся з нами. Мабуть, боявся знову заблукати. 
- Я - принц! - вигукнула я, різко підриваючись і тикаючи пальцем собі в груди, - а це мій білий кінь.
- Ні, але це вже перебір, - зовсім образився Матвій, мабуть, я перегнула палицю, - крокуй сам, принц! І так вже спину надірвав.
І він скинув мене зі своєї спини, а я була зайнята тиканням пальцем собі в груди, тому не трималася міцно. Не вчасно він вирішив це зробити, мої ноги трохи заморожені через довгу однакову позу, не були готові, і підігнувшись на сходах я почала падати.
Серце миттю стислося, дихання перехопило. Але за руку мене спіймав Сергій, судячи з його погляду він сам не очікував, що зловить мене, настільки він був здивований. Матвій, нічого не помітивши втік на гору. Я зупинившись важко дихала, намагаючись вгамувати серце, яке вирішило надолужити свої пропущені удари і билося просто з неймовірною силою. 
- Спасибі, - прошепотіла я.
- Акуратніше треба, - вимовив він і попрямував вгору.
- Це не я винна! - тут же обурившись, я кинулася за ним. Про те, що я мало не впала я тимчасово забула, свою помсту теж вирішила відкласти на невеликий термін. Я наздогнала Сергія, - ей! Слухайте, так їсти хочеться, давайте швидко зганяємо в буфет. У нас є п'ятнадцять хвилин, перш, ніж вони розійдуться! Та й Матвій вас бачив, скаже, що вони не підуть. Поїмо і за навчання! - я з надією дивилася йому в очі.
Він слабо усміхнувся, зупиняючись, я вже була готова повірити в чудеса.
- Дурна, - він клацнув мене в лоб, - йдемо на заняття! - і підштовхнув мене вперед.
Аякже! Бажання "помсти" спалахнуло з новою силою. - Та кидай звички спізнюватися, - суворо промовив "мажорик". 
- Ахахах, - в голосі з'явилися саркастичні нотки, але я не залишаючи надії їх подавила, - гаразд. Я староста ви викладач, ми - начальство! А воно, як відомо не запізнюється, а затримується!
- Давай крокуй, начальство, - усміхнувся хлопець. Даремно він так, ой даремно. Адже Я могла свою помсту зробити більш м'якою. 
Ми увійшли в аудиторію, я тут же відправилася на останні парти. І почалось поїхало, Сергій попросив, щоб йому показали лекції, щоб він знав, що нам пояснювати. Ось скотина, перепрошую за грубість, але:
- Староста, покажіть лекції, - це фраза прозвучала на всю аудиторію, так що перший крок до війни був від нього. 
Я з надією подивилася на Дашу, але вона чомусь ображено відвернула свій ніс від мене, і затиснула свої лекції.
Так довелося вставати зі своїм зошитом. Тут я повинна зауважити, що вчуся я досить не погано, принаймні без трійок, але при цьому не була найстараннішим студентом. Підійшла до нього, простягла зошит і з дурною посмішкою на обличчі стала дивитися.
Ні, перші дві лекції були написані, але їх прочитати було неможливо, а далі... Як кажуть лети моя фантазія. Його погляд зупинився на інопланетянині, на якого я витратила цілу минулу пару, але він вийшов дуже навіть милим. Він підняв свої очі на мене, я тут же зробивши вираз обличчя безглуздо-наївним, стала йому посміхатися.
- У нас своєрідний лектор, - промовила я, він скептично підняв брову, я розвела руками, - який лектор - такі лекції.
Він покрутив його в руках, уважно розглядаючи.
- А як ви їх собі уявляєте? - запитала я, роблячи ще більш дурним, але зате щирий вираз обличчя.
- А що це? - запитав викладач, було видно, що він не збирався питати це, тут же зморщився.
- Так це ви, - я кілька разів моргнула, промовила пошепки, щоб інші не почули. Він роздратовано зітхнув, - а що? Я - художник, - я гордо підняла підборіддя, дивлячись на кострубатого інопланетянина, - яким я вас бачу, таким і намалювала.
Сергій, очевидно, в той момент навіть забув, де перебував і чому, втупився на мій малюнок. Я підозрювала, що вісім тонких павукоподібних ніг і просто величезних розмірів форми колючого кактуса голова, що справили найбільше враження.
Я в цей момент відкрила методичку, на останній темі, яку пам'ятала, показала йому і попрямувла на своє місце. Він знову почав пару, розповідаючи якусь маячню про інтеграли. Але я була зайнята і не слухала , розкручувала ручку, попутно тяжко зітхаючи, що тепер не буду знати математики через нього.
Що тут скажеш, перший мій папірчик влучно випущена з моєї ручки, пролетів повз своєї цілі градусів на п'ятдесят.
- Що ти робиш? - в шоці запитала Даша, але я від неї лише відмахнулася, знову посилаючи залп у нашого молодого викладача. В цей раз мені пощастило і я потрапила йому прямо в руку, правда цілилась в плече, а не в долоню. Він з подивом подивився на свою руку, його погляд одразу впав на мене. Але я склавши руки як найстаранніша  школярка, робила уважний вигляд, дивуючись його інтуїції. 
Він знову продовжив пару, я, для відводу підозр, завела пошепки велику дискусію з одногрупниками про те, що нам просто необхідно піти ввечері гуляти всім разом. Це був безпрограшний варіант, я знала, що моїй групі дай привід і вона зовсім забуде, де знаходиться, та й все просто обожнювали на парах чим-небудь подібним займатися, і вже буквально через десять хвилин, шушукання стало досить гучним.
Сергій став дратуватися, що його ніхто не слухав, але всім вже було всеодно, лише кілька хлопців на перших партах продовжували віддано дивитися на викладача і кидати на нас обурені погляди. Зробивши голос голосніше, він продовжив пояснювати якийсь приклад. Тоді я вибравши зі своїх виготовлених знарядь з паперу найбільший, щоб уже напевно не промахнутися кинула йому прямо в потилицю. Ні, не промахнулася і судячи з його вигляду даремно. Тиша настала катастрофічна, ще пару хвилин він про неї мріяв, а тепер очі палали пекельним вогнем.
Я-то знала, що мене ніхто не здасть, але всі кидали здивовані погляди в мою боку. Та й не треба було здавати, нам розумний викладач попався, сам здогадався.
- Радченко, встати, - наказав він. Я тут же підскочила:
- Я не можу здати своїх, тому не скажу, хто це зробив, - чесно відрапортувала я, потім трохи задумавшись, - та й не бачила я.
Ні, все-таки актори - це моя доля.
- Ходімо, - він подався з кабінету, я з подивом пішла за ним. Вийшли в порожній ще коридор, він щільно закрив двері, звідки відразу почувся оглушливий шум, оскільки всі стали обговорювати мій вчинок.
- Що за цирк? - зашипів він.
- Який цирк? - жахнулася я, - як можна так про університет?! Тут навчається надія нашої країни!
- Починаю переживати за майбутнє країни, - намагаючись не розкричатись, сичав викладач.
- Та я правда не знаю хто кинув.
- А то я не знаю, що це ти, - як він не намагався стриматися, а голос все одно став набагато голосніше.
- Гаразд, це була я, - я вибачаючись кивнула, - але цілилась я не у вас, а у Матвія, через якого я мало не впала зі сходів. Ви надто багато думаєте, - найдоброзичливішим виглядом я йому посміхнулася і зайшла назад. Він пішов за мною, всі чекали і тут же замовкли. Ми з ним не змовляючись подивилися в бік Матвія, шкода він, мабуть, його запам'ятав. Матвій сидів на три парти позаду мене.
- Пора вчитися влучності, - сказавши це, я кинулася до своєї парти.
- Не квапся, - Сергій мене зупинив, - розв’язуй цей приклад, - він окинув довгим поглядом методичку і простягнув мені, - покажи як ти уважно мене слухала, - він подивився на мене з глумом і глузуванням. Лицемір, істинний лицемір, поки його бачили студенти, зразковий викладач, повернувся до них спиною і дивився на мене і ось його погляд.
І тут почалося. Роль мого клоунства після цього не те, що не піде від мене, а розлетиться чутками по всьому університету. Єдине, що заспокоювало, це те, що він теж наздогнав мою репутацію. 
В кінці ми зійшлися на тому, що я нездара, а він нікчемний викладач. Пара закінчилася, але він змусив мене його дорозв’язувати.
- Я в буфет не встигну! - обурювалася я, мої улюблені одногрупники стали поспішно мене кидати напризволяще. 
У підсумку я вирішила залишити наш рахунок на нічийною для початку. Але ж це тільки перший раунд.