Вибрик долі

Розділ 13. Разом.


Ми лежали поруч на ліжку і просто мовчки дивились один на одного. Своєю здоровою рукою Сергій тримав мою руку. Надворі вже починало сіріти, а це сповіщало про те, що незабаром вечір. Циферблат годинника показував пів на восьму вечора. Схоже що й на цей раз Сергій залишиться в мене. Від такого ходу наших стосунків мені аж стало ніяково. Раніше ніхто із нас не говорив про свої почуття, навіть якщо такі й були. Все зводилося до жартів, і здається, що кожного з нас це влаштовувало. А зараз мені стало цікаво: а що буде далі?
- Ну скажи будь ласка: звідки ти взялася на мою голову?- Сергій подивився мені в очі.
- На капот впала, хіба забув. - а ні, жарти не припиняються,- Ти ж мене ледь життя не позбавив!
- Ой, тільки не починай знову. Нічого з тобою не сталося. - ну хоча б щось залишається стабільним. - Та й удар не був сильним...
- А що далі?
- Н-не зрозумів?- хлопець явно був заскочений зненацька від такого запитання. - Що ти маєш на увазі? 
- Наші з тобою стосунки. Що робитимемо далі? - я запитально глянула на Сергія. На його лиці промайнула усмішка.
- А хіба щось було?- хлопець запитально звів брови.
- Ти мене поцілував!
- Всього лиш? – Я була обурена. Невже, все, що про нього розказував Ігор - правда, адже я й справді за цей час встигла в нього закохатися, невже для нього це була всього лиш гра?  Та хлопець тут-таки, поспішив мене заспокоїти. - Та все-все, я пожартував. Але якщо чесно, то я не знаю. Тобі Ігор напевне багато про мене розповідав, і велика частина із того є правдою. - серце моє покотилося в п'ятки, - та, нехай тобі, ти ламаєш всі усталені раніше мої світогляди своєю безпосередністю.
- І як тепер мені це розуміти?- невже Ігор помилився? Подумки я дуже хотіла, щоб так воно і було.
- Ти мене зачепила. Дуже зачепила, і не тільки каменем - ну от, та не хотіла я цього, ну подумаєш, залишив мене здоровий глузд, що поробиш. - Саш... чуєш, Саш?
- Так? – Він присунувся ближче до мене,і судячи з його погляду, зараз він скаже щось дууже важливе. Отже, барабанний дріб.
- Завтра семінар, ти не забула, сподіваюсь, не проспи. 
Па-па-па-па... пш-ш-ш. О, так, семінар це надважлива штука, та ще й у вас, пане проффесоре. Ні, ну як можна бути от таким занудою?
- Та ви що! Як же це я можу ось так от й проспати цей священний предмет.
- Саш, ти знову?
- Що знову? Та ви ж самі знаєте, що для того, щоб підняти мене з ліжка потрібно будівельний кран викликати.
- Та я не про це. Ти знову зі своїми дивними переходами на «ти» - «ви». Визначся вже. Ми ж не в університеті, щоб викати мені, та й не чужі люди все-таки..
- Не чужі? Овва, як ми заговорили. Тобто я тобі не чужа?
Але Сергій кривлячись, піднявся з ліжка, включив мій ноутбук і почав никати просторами інтернету у пошуках якогось цікавого фільму, і здається не чув мого питання.
- То що дивитимемось «Доктора Хауса», чи « Картковий будиночок»?
- Який будиночок? Ти взагалі чув моє запитання?
- Ну, отже «Доктора Хауса».
Так ми й просиділи, обнявшись до глибокої ночі. Ні, ну не скажу, що я є великою шанувальницею Хауса, але хоч якийсь серіальчик. Сергій як завжди кумедно коментував пікантні епізоди з фільму, було весело. Біля нього мені було якось так затишно, так тепло. Дивна штука кохання. Весь цей час мене мучило запитання чому Сергій не сказав мені про свої почуття, адже вони в нього були, я в цьому була майже  переконана. Я ще більше пригорнулася до Сергія. Він мене тільки міцніше обійняв. Так ми й заснули, а «Хаус»  і далі продовжував собі йти.
Ранок як завжди приходить несподівано. Розбудив мене сергіїв  шепіт на вухо.
- Саш, Сашунь, прокидайся. - у відповідь я тільки замуркотіла, пригорнувшись до нього, - Сашулька... ТА ТИ ЗБОЖЕВОЛІЛА? ЧЕРЕЗ ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ПОЧИНАЄТЬСЯ ПАРА!!- від цього вереску я прокинулася остаточно.
-  Що? Навіщо? Можна ж іще трохи поспати. - Та Сергій почав термосити мене, змушуючи таки встати з ліжка.
- Марш у ванну!- він тим часом почав шукати праску
Начало формы
Конец формы
На пару ми, звісна ж річ, запізнилися, щоправда, зайшли в аудиторію порізно. Коли я зайшла в аудиторію і попрямувала за парту до Даші на обличчі Сергія з'явилася усмішка.
- Радченко, коли в тебе день народження?
від такого запитання я впала в легкий ступор.
- У квітні..- так, що я мелю?, - А навіщо вам Сергій Ксен... - його очі почали покидати орбіти, - Андрійович? ?
ЩО?! Невже я згадала як його по-батькові? 
- Довго чекати, - почав глузувати викладачик, - а це все до того, що я не пошкодую своїх грошей, і таки подарую тобі на день народження будильник – хоч якась користь буде для групи. 
Від цих слів аудиторія зайшлася реготом.
- Воля ваша звісно, але я не даю гарантію, що своїми вмілими рученятами не скручу шию вашому подарунку в той самий день. :-D - ну от, знову я повертаю собі своє амплуа клоуна.
Решту пари пройшло спокійно. Вочевидь, Сергій вирішив сьогодні не тривожити мене, і я мала час хоч трохи поспати. Так само я проспала й історію. Навіть не чула про що там викладачка нам так сонно бубоніла. Йти на семінар з філософії я не хотіла. І здається мені, що я не багато втрачу, якщо не буду знати суті категоричного імперативу Канта,  Конта, чи кого там.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше