Розділ 14. Новий житель.

 Тому я вирішила скористатися моментом, коли тато змінив свій гнів на милість і піти до нього на роботу по  гроші, які так нечесно були у мене забрані. Татко, як завжди виявився у своєму репертуарі, тому замість філософії мені прийшлося слухати виховну годину. І пари я пропускаю, і грошей на сесію він мені не дасть, адже я говорила, що їх мені не потрібно, бо я все знаю, і ще добряча сотня запитань про те, чи винесла я урок із тих всіх подій, які трафили мене тієї ночі, , і чи повториться це ще колись. На все це я відповідала з серйозним виразом обличчя, так, я засвоїла урок, ні, грошей на сесію мені не потрібно. Так я абсолютно впевнена в цьому.
Після години  промивання мізків я  поверталася назад в університет, щоб ще встигнути на пару з англійської, що б там не казали, але англійську я  любила. По дорозі в  свою альма матер у мене задзвонив телефон. Це була Даша: 
- Ну куди ти поділася, де знову пропала?
- Нікуди я не пропадала, мені треба було зайти до тата, а на англійську я прийду.
- Точно?- о, та це ж Даша, їй все потрібно знати.
- Сто відсотків.
- Ну дивись, я займу останню парту. - урааа. Саме за це я й люблю Дашу.
- Лечуууу!
Окрилена я кинулася до університету, коли раптом, з провулку почула якісь дивні звуки. Вони були схожими на якесь пищання. Зазирнувши за ріг я побачила джерело цих звуків, а ним виявилося крихітне кошеня. Моє серце розтануло...
Коли я забігала в університет з посмішкою від вуха до вуха, до пари ще було п'ятнадцять хвилин. Даша стояла в коридорі, і я з щасливим виразом обличчя обняла Дашу. Я навіть не замітила, те що поруч, з паперовим горням  кави  від нашої найвідомішої кав'ярні, стояв Сергій.
- Що з тобою сталося, Радченко, ти мене дивуєш?- почала Даша. - Зранку громи й блискавки з тебе метали, а зараз вся світишся. - я тільки ширше усміхнулася.
- В мене тепер буде малятко. 
Я почула як хтось за спиною поперхнувся чимось. Ой дарма я раніше  не помітила нашого викладача. Тому, що коли я  нарешті зрозуміла,  хто там поперхнувся за спиною, то побачила бліде, як крейда, обличчя нашого молодого викладача; його очі вилізли на лоба, а горнятко кави валялося на підлозі. 
- Як...яке... Саш, ти? - бідолаха впав у коматоз і почав заїкатися. - Ти що.?!!
Даша також перебувала в остаточному не розумінні, але вона ж то знала мене краще:
-  Що за маля? Розказуй.
- Ну добре, розкрию секрет, але ти тільки нікому не розказуй, нехай це буде  нашою маленькою таємницею. 
Зі змовницьким виразом обличчя я почала відкривати свій наплічник, і ще раз глянула на нашого проффесора. В нього був такий вираз наче от-от його вхопить грець.
- Сергій..- ну от,знову забула по-батькові, - Андрійович, вам зле? - але відповіді не було.
Нарешті я розкрила наплічник і показала Даші це пухнасте сіро-коричневе чудо, яке переляканими ґудзичками дивилося на нас з рюкзака.
- Дашка, ну хіба воно не миле? І як це якійсь падлюці рука піднялася викинути такого клубочка? - ми розчулено дивилися на маленького пухнастика.
- То ти це про кошеня говорила?! - за час, коли ми споглядали на мою знахідку, вельмишановний викладач прийшов все-таки до тями, і тепер дивися на то на мене, то на кошеня  поглядом абсолютного нерозуміння.
- Ну звісно, що про кошеня, а про що ж іще нам говорити?! З вами точно все добре? - я знову почала сумніватися в його адекватності. - А ви про що подумали? 
- Все зі мною добре. Радченко, я тобі дивуюся. Та ні про що я не подумав!
- Як так можна, ми чемні дівчатка, а от ви мало того, що  ми вже тут думали, що у вас інфаркт станеться, та ще й кавою нас облили, одяг нам зіпсували. - Дашка мовчки з роззявленим ротом слухала цю розмову. 
- Ой, хто б говорив,Радченко, ходиш як обірванка. – І він подався геть.
Ці слова мене зачепили. Сама не розумію чому, але коли ці самі фрази мені говорили Влад чи Дашка, то я тільки віджартовувалася вслід. А зараз мені це здалося смертельною образою.Начало формыКонец формы

***
Після закінчення англійської я акуратно забрала свою знахідку і попрямувала у ветеринарний магазин, де купила своєму новому мешканцю корм, нашийник, шампунь ну і все необхідне. В цей час мій телефон розривався від телефонних дзвінків. Дзвонив Сергій, але оскільки я страшенно образилася на нього, то не брала трубки. 
Хмм, отже по вашому, проффесоре , я обірванка, яка не може бути серйозною і завжди спізнюватися. Я - граю роль клоуна у групі. Але я можу бути й іншою, а завтра я зможу це вам довести, Сергій Ксенофонтович, якщо звісно встану завтра на першу пару.
Поки я в таких роздумах йшла додому, на вітрині одного із магазинів побачила красиве плаття. Хм, а це - ідея. 
Сьогодні я була явно в ударі, щоправда, до останнього моменту не розуміла яка ж муха мене вкусила, та прийшовши до своєї затишної , але такої брудної квартирки, я раптом вирішила , що кошеня в такий безлад селити абсолютно неможливо, тому  вирішила розпочати генеральне прибирання. Я дістала з комірчини пилосос, протерла підлогу в кухні, помила посуд, навела порядок у ванній. У розпал прибирання пролунав дзвінок у двері. Відчинивши їх я побачила Влада. 
- О, здоровенькі були! Яким вітром?
- Радченко, я тобі дивуюся, я дзвонив разів зо п'ять, чого трубку не береш?  - я тут же згадала про свій телефон, і подивилася на список пропущених дзвінків. Телефонував Влад, мама, і... так,мамі потрібно зателефонувати, а от Сергій переб'ється. Я на нього образилась. А тим часом мій друг почав вивчати квартиру. - Саша, ти що прибираєш?
- Ага. Ти що,сам не бачиш? - хлопець приклав свою долоню до мого лоба.
- Ти не захворіла часом. Ти та прибирання... це звучить як мінімум трохи дивно. – У відповідь я лиш закотила очі.
- Та потрібно хоч колись починати.
- З якого дива так раптом? - Влад почав дивуватися з моєї поведінки.
- В  мене з'явився новий житель. - І я показала йому кошеня.
- Оце так! Де ти його придбала? 
- На вулиці знайшла.
- І як звати приблуду?
- не знаю, ще не придумала.
- Н-да. Ок, побіг я. 
- А навіщо заходив?
- Як це навіщо, подивитись, чи жива-здорова, запитати де поділась. Загалом як завжди.
Влад побіг далі, а я залишилася сама в квартирі. Було вирішено все ж таки завершити прибирання генеральним упорядкуванням шафи. Таку подію варто відзначити в календарі, як великий історичний день.
Я насправді рідко робила генеральне прибирання,  бо , ми студенти - народ творчий і  надаємо перевагу «творчому безладу».
Після того, як прибирання було завершено, я навіть підготувала семінар  з філософії, що для мене було зовсім не характерно. Погодувавши Маркіза. ( нарешті придумала ім'я своєму улюбленцю),  я засіла за перегляд серіалу, і вже ближче до півночі тихо-мирно сопіла,заривши обличчя у подушку.
Сигнал будильника, який сповіщав про настання ранку, отже це означало,що потріьноьзбиратимятна пару. А першою парою для нас якраз була математика. Проклинаючи всіх і все, я злізла зі свого м'якенького ліжечка і поплелася до ванної. Прийнявши душ, я вже майже була готова до  втілення в життя спецоперації Ы( як я сама її назвала). 
І так... приступимо. першим ділом - макіяж: трішки тонального крему, туш, світлий олівець для повік, блідо-рожевий блиск для губ - і. дзеркала на мене дивилася незнайома людина. Взагалі незнайома. Крок № 2: волосся. Отут прийшлося поритися в неті. В результаті надзусиль були сплетені дві  ажурні коси, які обвивали нижню частину голови. Вийшло непогано. І, нарешті, завершальний штрих - блідо-зелене котонове плаття з жовтими візерунками. Як доповнення : бежева сумка і балетки з бантиком. Ну все, вперед на пари!
Коли я зайшла в університет, до початку пари залишалося іще три хвилини. Це був мій особистий подвиг цього року – вчасно прийти на пари. Проте, я спеціально зачекала доки продзвенить дзвінок і наш любий викладач зайде в аудиторію. Відразу ж після нього в аудиторію зайшла і я. В мне зразу ж втупилось тридцять пар очей, а Матвій навіть рота роззявив. Математик був обернений до вікна.
- Доброго дня! Вибачте за запізнення.
- Рад...- він обернувся, і здається, втратив дар мови, - Радченко? Я, ти..- він явно був розгублений. -  Знову! Ти знову спізнилася. - нарешті вимовив викладач, опанувавши себе.
- Та не зовсім, дзвінок пролунав щойно. - я невинно закліпала очима. Сергій подивився на мене здивовано звівши брови.
- Олександра, з якого переляку?
- Що «з якого переляку»?- я ще більше закліпала очима.
- Імідж змінила. Добре, сідай. Не мозоль мені очі.
І тільки я сіла за парту, як мене почала діставати Даша:
- Це до чого ти так примарафетилась?
- Як до чого? Просто. -  я почала дратуватись,- Дивись який день гарний, сонце світить, тепло. Тим більше, ти завжди мене шпилиш за те, що я не намальована ходжу.
- В тебе температури часом немає? - Даша почала витріщатися на мене. - Чи весна восени в голову нагріла? Чи ти закохалася?
Я відверто почала обурюватися. Ну невже те, що я вдягнула плаття стало сенсацією дня №1? 
- Та немає в мене ніякої температури! - я вже зірвалася на досить голосний шепіт. Ось тут на мене й звернув увагу наш проффесор.
- Радченко, я бачу, що ти знову хочеш розв'язати приклад. Вперед.