Залiк

 Похмурий, затягнутий важкими хмарами день, закінчився тим, чим і мав закінчитися - величезною зливою. Стіна води, в тотальному мороку ночі, лилась на землю.  Автомобіль звертаючи на перехрестi, світлом фар освітлював спорожнілу вулицю.  Аж раптом, наче з-під землі, посеред дороги виросла фігура. Водій різко вдарив по гальмах. 

  - Ти куди преш?!! Жити тобі набридло, чи що?!!

 Фігура, як вдалося розгледіти водію це був чоловік, брела далi наче нічого не почула. Водій рушив далі, а чоловік побрів своєю дорогу.

 Сильний, пронизливий, не по сезону холодний вітер, розвіював його не застебнутий плащ. Черговий порив вітру підняв в повітря пластикові, одноразові пакетики, обгортки з під цукерок, і інший подібний легкий мотлох, направивши все це просто в обличчя самітному перехожому.

 Витерши обличчя, він побачив що досі тримає в руках букет червоних троянд. Лице перекосила гримаса гніву, люті і ненависті. Кинувши їх на асфальт чоловік в плащі став топтати, ламати, знищувати
 нічому не повинні квіти. Завершивши розправу, він відштовхнув в бік те, що лишилося від троянд. 

 Дістав з кишені пляшку вина, збовтав залишок, і залпом випив. Осушив пляшку, він викинув порожню тару. Бажаного полегшення, чи хоча б якогось затуманення свідомості, не настало.  

 Йдучи, хитаючись від вітру і спиртного, він підійшов до свого під'їзду. Вiдчинив двері. В ніс як завжди вдарив букет ароматів - сеча, блювота, і дохлих щурів з підвалу. 

 Вимоклий до нитки, злий на весь білий світ, чоловік підійшов до ліфта.

- Навіть не старайся. Ліфт знову не працює. 

 Він озирнувся. По сходах, як завжди усміхнена, вибігала нова сусідка. Жвава білявка, в коротеньких шортиках, натягувала на ходу кофту. Похмуро кивнувши, чоловік в плащі почав підійматися сходами, а сусідка вибігла під дощ. 

  Підіймаючись сходами, проклинаючи всіх і вся на цьому світі, піднявся на свій п'ятий поверх. Інший сусід, за стіною, знову скандалив зі своєю жінкою. 

- Колись він цю хвойду точно валоне. - сказав господар, відчиняючи двері. 

  Зайшовши до квартири, скинув прямо на підлогу мокрий плащ.  Направившись на кухню свої однокімнатної квартири, відкрив дверці чорного, давно не митого холодильника. Дістав пляшку горілки, під гуркіт грому, зачинив дверцята, і побачив чоловіка за столом.

- А ти хто такий? Як сюди потрапив? Та я тебе...- не чекаючи відповіді, господар дому накинувся на гостя. Різко схопив його за горло, гість підняв його над підлогою. Вхопившись за руку, задихаючись, він безсило теліпав ногами. 

 Гість відпустив горло господаря дому. Він упав на підлогу, яка уже давно не знала віника, з мокрою ганчіркою. 

- Не гоже так на гостей кидатися. Чаю хоча б запропонував, чи в цьому свинарнику його немає? 

 Він підняв голову. На стільці сидів чоловік в чорному пальто, по верх чорного, ділового костюма, на голові була старомодна кепка, очі закривали сонцезахисні окуляри. Його тінь падала крилами  ворона на підлогу. 

- А ви взагалі хто? 

- Отак би відразу, Максиме Вікторович Грицак. Ввічливо, без грубощів і насилля. 

- Звідки ви знаєте моє ім'я? 

- Я від того, з ким ви пів року тому договір уклали. 

- Все одно не розумію. 

 Чоловік в чорному клацнув пальцями. Родима пляма на правій руці запекла пекельним болем. Обставини, при яких в Максима з'явилася нова родима пляма, він ніколи не забуде. Бувши в відчаї, зважився на відчайдушний крок -  він уклав угоду з дияволом. Володар пекла, в знак укладеної угоди, потис йому руку. В ту ж мить, на руці, трохи нижче зап'ястя, з'явилася нова родима пляма. 

- Тоді ваша контора мені винна? 

 Навіть з під картуза, було видно як піднялися від здивування брови в чоловіка. 

- Бачив нахаб, та таких в перше зустрічаю ! Ви там, на підлозі, довго лежати думаєте? Вставайте, присядьте, і пояснiть - що, і найголовніше з чого це раптом, ми вам винні? 

- Ви порушили умови договору - встаючи сказав господар дому. 

- Цікаво в якій частині?

- Ми мали бути разом! 

- Максим Вікторович - поблажливо промовив гість -  це не ділова розмова, це дитячий лепет. Ви, в обмін на володіння певною особою, погодилися продати душу нашому господарю. Те що ця жінка, виявилася не такою як ви собі нафантазували, це взагалі не до нас питання. 

 Подумавши, Максим Грицак був змушений визнати їх правоту. 

- Шановний... пробачте, я не запитав як вас звати. 

- Нелгар. Начальник поліції пекла. 

- Поліція?!!В пеклі?!!- щиро здивувався він.

- А де по вашому  її  вигадали? В раю вона ні до чого. Так що ви хотіли спитати? 

- Може домовимося. Я он, свого сусіда за стіною, з радість в пекло замість себе скину. Мені ще весь під'їзд за це вдячний буде. 

 Чоловік в чорному клацнув пальцями, і показавши вказівним на господаря сказав:

- В яблучко. 

" Знайшов з ким жартувати" - тут же пролетіло в головi. 

- Пане Нир ... Нер ...

- Нел-гар. Краще запишіть. Нам працювати деякий час разом. 

 Максим повернувся з блокнотом. Йому не хотілося злити гостя з потойбіччя.

- Так от, пане Нелгар. Я правильно записав? 

 Кивок у відповідь. 

- Я...я... пожартував. Не треба нічого, не треба нікуди відправляти... 

- Заспокойтеся, я тут в іншому питанні. 

- Тобто?

- Ви праві, і не праві водночас. Щоб було зрозуміло що до чого, я вам коротко розповім про стан справ в пеклі, тим паче їх можна назвати одним словом - "Переповнено". 

- Не розумію?

 - Та годі, ви ж не дурний. Скільки по вашому, за тисячоліття існування людської раси, у нас там народу. До того ж врахуй що подавляюча більшість, після смерті, потрапляє до нас. I я тобі скажу що, за дрібниці зсилають.

- В пекло можна потрапити за дрібниці?!!- здивуванню Максима Грицака не було меж. 

- Уяви собі, у нас був окремий куток, де геймери, любителі постріляти в контерстрайк і мечем у відьмака порубати, парилися.