Хрещення

 Чоловік в плащі підійшов до кіоску - наливайки, в парку неподалік свого дому. Взявши два келихи пива, він швидко заховався під парасолю столика, займаючи місце для співбесідника. 

 За місяць його відсутності дощ дещо стих. Але на небі навіть не думали закривати кран. Замість суцільної стіни, падали дрібні, холодні, каплі дощу. Таку погоду Максим Грицак, ненавидів ще більше. 

 Цідячи холодне, прокисле, безбожно розбавлене пійло, яке не зрозуміло з чого називалося "Пиво Престиж", Максим Викторович згадував події  минулого місяця. Але як не силувався, нічого конкретного згадати не мiг.

  Весь минулий місяць пройшов для нього як в туманi. На цій думці в чоловіка вирвався нервовий смішок. Єдине що він знав напевно - він не пив. Точніше навіть не знав, а відчував всім тілом.

 Останній читкий спогад був більше місячної давності. В той самий день, коли йому прийшов час розплачуватися з пеклом. В той самий день, коли він вперше вбив людину. Свого ліпшого друга. Як би там останніми роками, не складалося в них, але вони були не чужими один одному.

 Нелгар, посланець, який зробив йому пропозицію працювати на пекло, власноруч викликав поліцію. Після дзвінка пішов на кухню. Максим вийшов слідом, не розуміючи логіку потойбічного гостя, але почувши запах перекису та йоду ,згадав про побиту господиню.

- А ви хто? - почув він знайомий голос. Прискоривши крок чоловік влетів на кухню, і застив як вкопаний. 

 Розпеченою до красна правою рукою, від якої несло жаром, посланець пекла провів перед кривавим місивом, яке ще нещодавно було красивим обличчя по звірячому побитої білявки. Закривши очі, вона мішком впала на підлогу. 

- Ти що накоїв сволота?!! - закричав Максим, роблячи замах рукою. Але нечисть виявилася спритнішою. 

 Зі швидкістю блискавки, вдарившою за вікном, Нелгар схопив його за горлянку, і відірвав від підлоги. 

- От нічого вас, людей, - це слово було кинуте в обличчя, зі зневагою і презирством - життя не вчить. Ну тоді ми підучимо.

- Нащо було її вбивати? 

 В перше, за все його життя, на Максима Вікторовича Грицака, подивилися як на клінічного ідіота. 

- Нащо мені було  її вбивати? Я її пам'ять трішки підтер, аби вона моїм земним  колегам, нічого зайвого не бовкнула. Ви нахиліться, вона дихає. 

 Максим Грицак так і зробив. Побачивши рух грудей,  почувши її дихання, він заспокоївся. 

- Переконалися? 

 Кивок у відповідь. 

- А тепер, йдіть до себе. 

- Тобто!- цей наказ, а це був саме наказ, здивував Максима. Хоча він вже щиро повірив, що його вже нічим не здивуєш. 

- Треба місце підчистити.- начальник поліції пекла кивнув на взуття співрозмовника. Берці, які з парою запасних були ним стягнути зі складу його частини, були покрити суцільним  брудом. Штани, до колін, були не кращі. Подивившись коридор, він побачив свої брудні сліди. 

 - А що мені робити? 

- Пропустить пару чарок, обов'язково під закуску, хоча б декілька простеньких бутербродів зробіть. Це вас розслабить, і дещо зніме напругу. Але навіть не думайте напиватися. Нашу розмову, ще не завершено. А для фіналу ви, мені, потрібні тверезі. Хоча б відносно.  

 Через прохід в спальні, затулений шафою без стінки, Максим Грицак потрапив до своєї квартири. Зайшовши на кухню, відчинив холодильник, в якому вже котрий день під ряд миша повісилася. I судячи зі смороду,  почала розкладатися. Єдиним, регулярно поновлюваним, продуктом  там була горілка. 

  Випити хотілось дуже, він вже взявся за пляшку аби хильнути просто з неї, але злити Нелгара не хотілося. Тому пошарудів по полицях. Знайшов  четвертину хліба і декілька цибулин. Зробивши бутерброди, Максим нарешті випив. 

 Після другої чарки з'явився посланець пекла. Зайшовши через отвір в стіні, робивши декілька кроки, Нелгар клацнув пальцями. Шафа, яка розлетілася в друзки, сама собою зібралася. Це був останній читкий, виразний, послідовний спогад в його голові. 

 Пригадуючи наступний місяць, Максим Грицак відчував себе п'яним, який дивиться на світ крізь пляшку. Картини в його голові спливали розмити, слова і фрази лунали уривками, абсолютно ні як не зв'язаними між собою. Але одну фразу, з усього цього каламутного потоку, йому вдалося вичленити:

" Пекло ніколи, нікого не посилає на убій"

 По десятку разів прокручуючи в головt події минулого місяця, він скоріше здогадався чим згадав, що пройшов підготовку в якомусь заклади поліції пекла. Про себе охрестивши його "Пекельна Полiцейська Академія". Але ні як виглядав цей заклад, ні де знаходився не пам'ятав. Максим також не міг згадати скільки народу там було. 

 Всі спогади, за цей місяць життя, обмежувалися неясними силуетами якихось подій, людей, і уривками фраз. Коли, прокинувшись за кермом своїх Жигулів, Максим Грицак подивився на екран свого телефона, і усвідомив все вище сказане, йому стало страшно, як ніколи в житті.

 Роздивившись, він побачив якісь сумки на задньому сидінні, чорну теку на передньому, і відкритий бардачок. Потягнувшись до бардачка, Максим  дістав звідти револьвер. 

 Розібрав, почистив, зібрав знову зарядив.Сержант бронетанкових військ Максим Вікторович Грицак служив зі стандартним автоматом Калашникова, з якого за весь час служби жодного разу так і не вистрілив.  За все своє життя, у всілякому випадку за більшість якого пам'ятав, чоловік бачив револьвери хіба що в вестернах. Але в пам'яті відразу виплила інформація : Револьвер Стечкіна. Маса - 0,820 грамів без набоїв; довжина ствола - 75 мм ; загальна - 200 мм; боєзапас - 6 набоїв 9 х 18 ПМ.   I це при тім, що чоловікові за кермом , ніколи на думку не спадало цікавитися такими речами. 

 Поклавши зброю на місце, а замість неї взяв теку. Перший аркуш був наступного змісту: 

" Легенда

Ваша молодша сестра, Марина Вікторівна Цимбал, у дівоцтві Грицак, зламала ногу.  Чоловік, Цимбал Віктор Іванович, на разі знаходиться в Польщі на заробітках. Син, Федір Вікторович Цимбал, у зв'язку з закриттям школи в вашому селi, навчається в сусідньому. Маючи господарство - два бики, четверо свиней, двадцять курей і качок - звернулася до вас за допомогою. Ви, взявши відпустку, весь цей місяць знаходилися за адресою... "