ЧАСТИНА ПЕРША. РИТУАЛ ДОРОГИ.РОЗДІЛ ІІІ.

РОЗДІЛ ІІІ. ФАТАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК

«Чи багато користі від дому, якщо у вас нема підходящої планети, де його поставити?»

Генрі Торо

Двір замку був переповнений життям. Люди снували туди-сюди, кожен у своїй справі. Хтось сварився через ранкові клопоти, хтось реготав, переповідаючи свіжі плітки, хтось просто любив свою справу і наполегливо працював уже зі світанку.

І кожного із цих галасливих чи мовчазних мешканців замок знав у лице, кожному він був радий і міг би щось порадити в житті, якби умів говорити. Всі ці люди були йому рідні і близькі, бо ж душа дому проростає із його мешканців.

До королівської кухні під’їхав віз із продуктами. Попереду сиділи старий чоловік і хлопець років 14. Щойно дід натягнув повід, як хлопчик, дзвінко вигукнувши «опа!», зістрибнув на землю і оббіг віз. Він стягнув покривало із вантажу і, вхопивши в руки один з ящиків із продуктами, попрямував до дверей кухні.

– Па-па-пара-бара-бапа-парам, – бадьоро наспівував хлопчик цирковий марш.

Він рішуче штовхнув ящиком двері кухні і…

…король Марек Закревський швидко крокував вздовж гобеленів. На одному із них був зображений король, що сидів на троні, на вухо йому щось нашіптував його радник, а позаду майже в тіні виднівся королівський охоронець із кам’яним обличчям.

Через хвилину Марек опинився перед дверима в кінці коридору і рішуче розчинив їх…

– Їдло приїхало! – крикнув хлопчик, опинившись в кухні, і всі присутні зустріли його слова радісними вигуками.

Робота тут кипіла! У прямому сенсі цього слова. Все нарізалось, потрошилось, подрібнювалось, солилось, перчилось, опісля – варилось, смажилось, прикрашалось. На вогні кипіло з десяток казанів.

Поставивши ящик із провізією, хлопчик миттю опинився біля одного із таких казанів і крадькома потягнувся ложкою до густого варева.

– Ану геть! Не смій, – чиясь рука штовхнула його.

– От халепа! – розсміявся хлопчик.

– Марш за вином! – пролунав той самий голос, і хлопчина чкурнув виконувати доручення.

Марек швидким кроком йшов вперед. Біля нього миготіли безкінечні арки галереї, чудернацько граючись світлом і тінню на постаті короля. Обличчя Марека то яскраво осяювало сонце, то воно цілком зникало у темряві. Король нагадував старого привида замку, що поспішав когось налякати.

Він підійшов до дверей на сторожову вежу замку і відчинив їх.

У кухні з’явились радник Єрко і найкращий рицар у королівстві Геральд. Єрко зацікавлено роззирався довкола, а Геральд стояв у нього за спиною зі спокійним обличчям і втягував ніздрями запах їжі.

– Ти тут вперше? – повернувся радник до свого компаньйона.

– Ти що смієшся? – здивувався Геральд.

– Ну звісно. Я такий жартівник. Я завжди сміюсь з усіх, щоб не встигли посміятись наді мною, – іронічно відповів Єрко. – Напевно, я колись і вб’ю себе власним дотепом.

Геральд звів брови догори і знизав плечима, мовляв, без проблем, друже, смійся і вбивай себе.

Марек Закревський піднявся спіраллю сходинок і опинився на невеличкому майданчику із залізною драбиною, що впиралась в дерев’яний, квадратний люк на кам’яній стелі. Король гучно видихнув і став долати останній відрізок шляху.

На оглядовому майданчику замкової вежі троє воїнів, повсідавшись на маленьких табуретках, безтурботно грали у кості. Зненацька дерев’яний люк біля них відкрився і звідти з’явився сам король Закревський. Очі у вояк полізли на лоба. Всі троє заціпеніли, спостерігаючи як Марек вибирається нагору. Король повернувся, щоб закрити люк і побачив гравців. Кілька секунд тривала німа картина.

– Вибачте, сьогодні я без корони і трону. Нічого страшного? – промовив король.

Воїни повільно кивнули, але, схаменувшись, врешті позривались на ноги і вклонились.

– Ваша світлосте! – хором вигукнули вони.

– І вам всього найкращого. А тепер марш звідси!

Король вказав їм на люк. Чоловіки заходились збирати карти і гроші. Трохи позволікали, наполохано з’ясовуючи кому що дісталось, і чкурнули геть.

«Нарешті самотність», – подумав Марек і підійшов до краю майданчику. Внизу біля самого муру чорнів темними водами рів, далі просіка і пухкий, запашний ліс, повний звуків і старих історій. Подекуди серед дерев виднілись коричневі будиночки, майже непомітні, і зовсім близько мружилась гірська річка, сповіщаючи про наближення їх – Гір-Богів, що на горизонті впиралися в небо і грізно жбурлялись хмарами.

Марек розвернувся до величезного яскравого сонця. Під шатром блакитного неба він підняв руки, вітаючись із безкінечністю.

– Ахха! Ха-а-а!!!

Марек кричав на всю силу. Кричав, як це можуть дозволити собі лише немовлята, поки слова не закривають на колодку уста людини, вона має право верещати від душі.

– Ти нічого не чув? – нагострив вуха радник короля.

– Ні, – Геральд стенув плечима і поблажливо глянув на Єрко.

– Твоє щастя, – буркнув радник.

До обох підбіг уже знайомий нам хлопчина. У руках він тримав дві пляшки вина та три бокали.

– О! – зрадів алкоголю Єрко.

Він забрав у хлопця одну пляшку, відкоркував її. Опісля взяв бокал і налив туди вина.

– Найкраще вино в королівстві! Мій дідусь сам вирощував виноград для нього, – похвалився хлопчик.

– А ти сам пив?

Хлопець мотнув головою.

– Ні. Мені дідусь не дозволяє. Каже, що від цього у голові заводяться чорти.

– Знаєш, інколи пару чортів в голові – це єдине, що може зарадити людині. Особливо, коли вона думає, що муха під її вухом – це найбільша біда.

Радник підніс бокал із вином до променя сонця, що пронизував кухню через вікно, і, оцінюючи, поглянув на напій.

Через мить Єрко і Геральд покинули кухню. В руках у рицаря був великий ящик, накритий червоним покривалом. Вони звернули кудись убік, а посеред залюдненого двору замку зграя дітей безтурботно грались у лови.