Глава 28

- Чесно, не розумію для чого ти тут, — полегшено видихаю повітря. Ми вже в салоні авто, отже мама точно не застане мене у такому вигляді, а це означає, що на вечірку я все ж попаду.

- Вже казав, мишка, — посміюється цей нахаба. – йду з тобою на вечірку.

- Ти не хотів, та й казав, що нам це не потрібно, а разом ми лише для комфорту.

- Все правильно, — сухо кидає.

- Тоді для чого ти тут?! – роздратовано обертаюсь до хлопця. Мене дратує його байдужа реакція, буквально вибиває стриманість з колії, й хочеться помститися. Показати, що Дана теж може колотись.

- Вже казав, — повторяє, ніби його заціпило. – схоже, ти зовсім не чуєш мене.

- Навпаки, — гиркаю я. – я все розумію, як і те, що тобі просто комфортно зі мною. Ти не хотів туди їхати, бо не бачив сенсу, а сьогодні припхався.

- Не міг залишити тебе одну.

- Ти мені ніхто, — гмикаю. – ще скажи, що хвилюєшся.

- Звісно.

- Брехун... – протягую й обертаюся до вікна.

Далі салон наповнює гробова тиша. Ми прямуємо у сторону Воздвиженки. Саме там і має відбуватися ця сама вечірка. Спершу думаю, що там якийсь заклад, щось типу бару чи того подібного, але, коли Свят зупиняється поруч з високим розкішним парканом, за яким ховається не менш розкішний будинок я розумію, що приїхали ми на ту саму знамениту для усіх підлітків «вписку». Трішки напружуюсь, бо до такого не була готова, мабуть, передивилася усіляких передач, де застерігають таких дівчат, як я не ходити по подібних місцях, бо закінчитися усе може ганебно.

Обводжу поглядом свій прикид, а тоді переводжу погляд на Свята й врешті видихаю. Я справді задоволена, що він сьогодні поруч, бо все ж так я буду під захистом. Навряд чи цей хлопець дозволить комусь образити причину свого комфорту. Сумно хмикаю та чекаю, аби побачити, що буде далі. Врешті, вже приїхали, тому варто заглянути й подивитися, що це за вечірка така.

- Точно бажаєш піти туди? – запитує Лютий, коли збирається залишити салон.

- Звісно, — впевнено кажу. – там Оля, я не можу покинути її саму.

- Для чого взагалі вам це здалося? – гиркає роздратовано Свят. – ще маленькі, аби ходити по таких заходах.

- Нас запросив Еван, — байдуже кидаю, а тоді відчиняю дверцята, які не піддаються.

- Будь обережною, Дано, — зітхає. – такі місця не для тихих дівчаток, статися може будь-що, коли мене не буде поруч.

- Ходімо, — гиркаю я. – все буде добре.

Коли опиняємось на вулиці, Свят для чогось хапає за руку так міцно, ніби боїться, що мене хтось вкраде. Дозволяю йому це робити, нехай потішиться, але ж і я не така вже й свята, щоб відразу пробачити те, що наговорив той хлопець. Він не вважає за потрібне зблизитися, Лютому не потрібно це, він зі мною, бо так комфортно й це боляче. Дуже...
На диво нас навіть не запитують хто ми такі й чому припхалися, а просто впускають усередину будинку. Тут усі чужі, буквально, особисто я не знаю жодного обличчя, тільки Свят чомусь напружується й розглядає кожного з присутніх, я ж кидаю погляд на інтер’єри. Уперше я знаходжусь у такому розкішному будинку, й це дивно, навіть дуже. Раніше бачила такі дорогі меблі тільки по телевізору, або у блогерів на відео.

- Хочеш щось випити? – кричить на вухо, бо по-іншому, я б просто не почула хлопця.

- Ти знаєш, що я люблю, — натякаю на карамельний капучино, але Лютий починає дико сміятися.

- Дано, — каже він з посмішкою на обличчі. – ми не на прогулянці. У таких місцях, зазвичай тільки алкоголь. Тому, повторюю запитання, хочеш чогось випити?

- Я... – округлюю очі. Оце так я осоромилася. Звісно, Дано, який капучино на вечірці у такому будинку. – ні, я... я не вживаю.

- Тоді може просто коли?

- Коли? – вже дивуюся, бо шокована, що тут є просто кола. Свят же сам щойно сказав, що тут лише алкоголь.

- Кола тут точно має бути.

- Тоді колу, — стенаю плечима.

- Тоді чекай тут й нікуди не йди, домовилися? – застерігає Лютий, чим дивує. Невже дійсно хвилюється за мене. Коротко киваю та проводжаю Свята поглядом, сама ж розглядаю по сторонах, аби знайти Олю з Еваном. Та тільки їх ніде не має, можливо десь у іншій частині будинку, але роблю висновки, що більша частина людей саме у холі. Тут буквально ніде проштовхнутися, тому навіть не ризикую кудись йти, бо навряд чи Свят зможе знайти мене у такій купі людей, це все одно, що прирівняти до того, аби знайти голку у стоці сіна.

По відчуттях хлопця не має вже довго, тому дістаю свій телефон та дивлюся на годинник.

Вирішую, що чекатиму ще хвилин десять, якщо ж не повернеться, отже просто забувся про мене й віднайшов новий комфорт на сьогоднішній вечір.

Як би не надіялася та не чекала, Свят не повернувся не за п’ять хвилин, ні за десять, ні навіть за п’ятнадцять. Тому, просто лишаю місце очікування та йду на пошуки Олі, дівчина вже точно має бути десь тут на території будинку. У холі її не має, як і не має Свята. Випадково потрапляю на кухню, де й розливають собі напої люди, але і там Лютого не має. Отже, все ж знайшов собі іншу втіху. Ну й нехай.

Олю знаходжу біля басейну, що за будинком. Вона там з Еваном, який обіймає дівчину та змушує хихотати із жартів. Мило дивитися за ними, й напевно, це все не заради тої колишньої хлопця. Мабуть, Оля й справді подобається йому, а він просто не знає як зізнатися, бо хіба можна так ніжно обіймати, коли поруч і близько не має колишньої?

Відчуваю себе тут зайвою, бо Свят нахабно кинув, а Олі добре й без мене. У моїй підтримці подруга зараз точно не потребує. Зітхаю та огортаю плечі руками, бо на вулиці трохи прохолодний вітер. Душу гнітить такий самий холод, що й оточує тіло.

Буквально важко відчувати себе непотрібною. Краще б він взагалі не йшов зі мною на цю вечірку, аніж ось так. Прийшов і покинув.
Дужче обіймаю себе та повертаюсь у будинок. Знаходжу ту саму кухню, де розливають напої та вперше за усе своє життя беру пластиковий стакан та наливаю щось алкогольне, випиваючи залпом. Кривлюся від гіркоти смаку та неприємного відчуття десь на легенях. Цей напій буквально обпікає нутрощі, й що це взагалі дає людям?.. мотаю головою від неприємного відчуття та швидко наливаю колу, випиваючи її до дна. Коли стає трішки легше, вирішую, що трішки потанцюю, а тоді попрошу Евана відвезти мене додому.