Використана

Глава 29

Ігнорую його нісенітниці, бо не знаю, говорить Свят правду чи несе якусь маячню. Як цей Макс міг убити його брата, а тепер бути непокараним? Ходити вільно вечірки й розважатися з чистою совістю? Ні, такого бути не може точно. Вкотре мотаю головою, аби випустити з голови усі думки.


- Не віриш, — гірко всміхається Лютий. Я знову таки ігнорую, бо уявлення не маю, що казати у таких ситуаціях. – о, моя машинка. – посміхається якось божевільно. – покатаймось?

- Що? – обурююся та покидаю думки про брата Свята. Не відразу розумію, що він змінює тему, тому й гублюсь. – звісно, ні. Ти п’яний, а я не вмію водити, тому зараз щось вигадаю і поїдьмо відвезу тебе... – не встигаю договорити, як чую не здоровий сміх.

- До себе, Дан? – продовжує сміятися. – то мені випаде честь познайомитися із твоєю мамусею?

- До тебе, — гиркаю, притримуючи п’яне тіло.

- А у мене не має дому, — стенає плечима, а обличчя заливається справжнім сумом. – не має з того часу, як помер брат, розумієш? А усе вина його, — тикає пальцем на той будинок, звідки ми вийшли. – його вина, Дан! Через нього я вимушений кататися містом ночами й усім на це байдуже.

- А твій батько? Мачуха? Адже вони дбають про тебе... – обережно кажу.

- Не має ніякої турботи ні від кого! Вони вважають мене виним у смерті брата, вважають, що це я, а це... це Макс, розумієш? Я ж навпаки хотів врятувати... – гірко тягне, а тоді по-справжньому починає плакати. Боже. Я ніколи в житті не була у таких ситуаціях й зовсім не знаю, як на це реагувати, але витягувати Свята з цього стану просто зобов’язана.

- Що там сталось? – видихаю та заплющую очі. Хлопець довго мовчить, а я нишпорю у його кишенях, аби віднайти ключі від тачки. Знаходжу швидко, як мені здається, а тоді відчиняю пасажирські дверцята та штовхаю туди непідвладне тіло, сама займаю водійське.

Свят і досі мовчить та тупо дивиться в одну точку, а щоками течуть сльози. Справжні сльози нещастя. В цей момент мені стає його шкода, дуже... Я вже й не певна, чи мої проблеми у порівнянні з його можна назвати проблемами. Мабуть, я взагалі щаслива у відношенні до Свята.


- То що? Розкажи мені... ця таємниця лишиться зі мною, назавжди.

- Слава... – протягує та сумно усміхається. – братик мій... він любив перегони, справжні такі на спеціальних дорогах. У це все втягнув його клятий Макс, найкращий друг. Прикував Славі любов до швидкості, а братик, як вірний пес слухав усі його настанови. Він не помічав справжню сутність Макса. Слава був хорошим гонщиком, тому й цей Макс заробляв на ньому нормальні бабки. Я завжди слідкував за ним, аби не вляпався у халепу, завжди був поруч на перегонах, хоча він й не знав цього. А для батьків він був улюблений, рідний син мачухи, хоча я й не засуджую, він був єдиним хто розумів мене, Слава заслуговував цієї любові. – Лютий робить паузу та втуплюється чолом об холодне вікно. З неба починає сипати рясний дощ, ніби чує увесь біль хлопця й відчуває її так само тонко разом із ним.

- Що відбулося у той день?

- Не знаю... Знаю тільки, що за ті перегони поставили величезні бабки, дуже величезні. Тому, Макс фактично змусив Славу сісти за кермо, а я не вслідкував, бо мав перше побачення з Адою, — на його обличчі з’явилася посмішка, а мені стало боляче. Тобто, у нього є минуле з Адою і їх якось воно пов’язує. – як же я, с*ка, шкодую про те побачення. Я ж знав, що нагрівають перегони... Знав! Але вирішив, що й цього разу усе буде нормально, усе обійдеться... а потім подзвонив батько й сказав, що Слави більше не має. Тоді весь світ зруйнувався, буквально. Небо забрало у мене найдорожчого. Пізніше... у крові брата знайшли токсичні речовини. Він був під наркотою... сама розумієш хто міг її дати Славі.

- Боже... – шепочу, прикривши рота долонями. Не помітила, як і по моїх щоках покотилися одинокі сльози. Це дійсно жахливо. – він і справді фактично вбив... Тільки чому звинуватили тебе?

- Батько ніколи не знав про захоплення Слави, тому все обернулося так, що саме я організував ті останні перегони, хоча й ніколи не брав у них участі, — сумно зітхає хлопець.

- То тебе підставили, і цим самим вбили любов батьків, просто відібрали її, — шепочу та не помічаю, як автоматично тягнуся до хлопця й обіймаю його. Мені так шкода, що Святу довелося пережити таку жахливу подію, яка обрізала його нормальне життя й змусила страждати.

- Байдуже, Дан, — хмуриться Лютий. – мабуть, нам потрібно завершувати ці відносини. Тебе ніхто більше не чіпатиме, у кожного має бути своє життя, правда? А мене зробить щасливішим лише одна... – каже, дивлячись у очі. Мене ніби сотнею ножів проштрикують. Відпускаю його тіло й відсовуюся, буквально не вірю у те, що говорить цей хлопець. Відчуваю, як серце голосно пропускає болючі удари, а щось невидиме здавлює нутрощі й не дозволяє вдихнути повітря. Він був такий щирий зі мною, хоч клято відсторонював власні почуття, а тепер... Тепер каже про іншу. Дивлюсь у очі хлопця не в змозі перевести погляду. Губи безжально тремтять, стримуючи сльози, а мною калатає від бурі відчуттів. Він зрадив мене, фактично зрадив та використав... Просто використав. Тільки для чого? Й хто саме та інша, яка зробить його щасливим?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше