Використана

Глава 50

Навіть не переодягаюся, просто лягаю у ліжко. Хочеться заспокоїтися та з розумом вирішити проблеми зі своїми почуттями. Можливо, Влад взагалі має рацію й сама я не розгребуся з їх потоком і мені необхідна допомога.


А, ще я виснажилася. Занадто, й це навіть не наслідки ночі без сну, це моральна втома. Я сама втомилася від своїх думок та цих клятих почуттів, але в одному впевнена точно – я не кохаю Свята. Навіть шкода, що не зрозуміла цього раніше. Виявляється нам просто потрібно було поговорити, я мала б відчути його присутність, дотики та врешті-решт, заглянути у вічі. Вчора я зробила це – порожньо. Справді порожньо, не відчула нічого. Не хотілось його захисту, хотілося лишитися наодинці із Владом... що ж це тоді? Що за дике бажання, яке керує мною? Фактично не можу лишитися без цього хлопця, більше не можу. Взагалі. Самій погано від таких перемін, відчуваю себе аморальною, неправильною, дурною. Мабуть, саме через це не можу відповісти взаємністю Ворону. Мабуть, боюсь, що це зовсім не закоханість. Дуже боюсь розбити йому серце, а можливо просто егоїстка, й боюсь, що розіб’ють...


...моє.


Видаю гучний розчарований стогін та закриваю обличчя долонями, а тоді повертаюся на бік. Сон приходить майже миттєво, чому навіть радію. Справді, не розуміючи цього, я радію, бо тільки так думкам важче наздогнати мене.


Не знаю скільки часу проводжу у такому стані, але коли дзвінок телефону вириває мене зі сну, за вікном вже суцільна темрява. Потираю очі та дістаю смартфон, заглядаючи в екран. Влад. Швидко підіймаю слухавку:


- Владе, - тараторю. – ти вдома? Все добре? – якесь погане передчуття з’явилося десь всередині. А ще шумне дихання на тій стороні лінії лякає.

- Ви... не знаю, як вас звуть. – чую чужий голос й серце буквально завмирає в очікуванні жахливого. – ви майже єдина у дзвінках, записані, як «моя душа», тому я вирішив, що ви справді важлива, - пояснення чоловіка починають не на жарт дратувати, а я вже гризу нігті від нервів.

- Що сталось? – врешті гиркаю, але виходить так собі, бо голос тремтить.

- Загалом, ваш хлопець потрапив у аварію, й... – все. Здається, зриває голову. Зриває серце, я буквально починаю стогнати від безвиході. Мною кидає, падаю на ліжко й закриваю рота рукою. Не можу думати розумно, у голові суцільна каша, а очі наповнюються слізьми. Боже... Аварія.

- Він...він...живий? – з острахом запитую так тихо, бо страшно почути відповідь. Здається, до неї проходить ціла вічність.

- Так, звісно, - видихає. – вибачте, якщо налякав вас. Владислава госпіталізували.

- Номер лікарні.

- 348.

Не відповідаю, просто збиваю дзвінок та швидко переодягаюся. Змиваю вчорашню косметику, а волосся заплітаю в хвіст. На годиннику десята вечора. Спускаюся до низу, й помічаю маму на кухні.


- О, ти прокинулася, - посміхається. – як вечірка?

- Вечірка?.. – гублюсь. – мамо, не до неї, - а тоді відчуваю, як сльози буквально вириваються з мене.

- Боже, Дано, - підходить та обіймає. – що сталося?

- Влад... він потрапив у аварію.

- Як? Що сталося? Ви ж були разом.

- Це моя вина, мамо, - схлипую та падаю жінці на плече. – я маю їхати туди, до нього. Маю бути поруч.

- Ти ні у чому не винна, Дано, - гладить мене по плечі. – Владик, мабуть, не впорався з керуванням.

- Ні, - мотаю головою, пригадуючи події цієї ночі. – у нас була важка розмова... він... він кохає мене, а я навіть заборонила йому зізнаватися у цьому. Я мала б лишитися з ним... Мала бути поруч, але не лишалася, не переконала його, а тепер... ця аварія. Мамо... – переводжу стривожений погляд на жінку. – а що, якщо він...

- Ні, Дано, ні, - впевнено каже та легко трусить мої плечі. – послухай, ми зараз поїдемо до нього у лікарню. Навіть не смій накручувати собі щось погане, він сильний молодий хлопець, викараскається. Чуєш?

- Так... так, я... я чую. Викараскається, - протягую не своїм голосом.

- Яка лікарня? Я викличу таксі, - швидко кажу номер лікарні. Мама й справді викликає таксі й ми їдемо у ту лікарню, у якій знаходиться Влад. З кожним кілометром мене накриває якась дика паніка, я так боюся дізнатися щось жахливе. Щось таке, що б могло вбити мене... буквально. Зараз хочу тільки одного, аби із ним було усе гаразд. А ще... ще я точно знаю, що він не байдужий мені... дуже. І чхати, як усе аморально та неправильно. Чхати на осуди, чхати на минуле. Я потрібна йому, а він... Надзвичайно потрібен мені.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше